Вирізала дірки у підкладках та ховала синьо-жовту стрічку там — історія опору жінки з Херсона

Український спротив вартує багатьох історій та оприлюднень. Одним із наймасовіших та найвідважніших ліній спротиву зараз стала Жовта стрічка. Її також називають синьо-жовтою лінією херсонського спротиву.

Історію про жінку, яка протягом всієї окупації міста носила із собою стрічку кольорів українського стяга розповів журналіст Фонду Повернись живим.

Світлані на вигляд — близько 50, вона просто підійшла до мене у натовпі людей, які 13 листопада вийшли на площу Свободи у Херсоні, — говорить журналіст.

Люди просто виходили на вулиці 

Люди тут збиралися щодня, бо за кілька днів до відходу росіяни знищили усю зв’язкову інфраструктуру Херсона. Тож в облдержадміністрації є можливість додзвонитися до рідних — там українські ЗСУ встановили Starlink.

Жінка простягнула руку, в якій лежала зім’ята, трохи брудна синьо-жовта стрічка.

Вона така вже, затаскана в мене. Я її щодня з собою носила з самого дня окупації. 

Жінка розповіла, як брала участь у всіх акціях спротиву окупації Херсона. Зізнається: ніякої організації тоді не було, просто люди виходили на вулиці, приєднувалися до натовпів та рушали чинити опір окупантам. Не боялися навіть тоді, коли озброєні росіяни стояли за кілька метрів від херсонців: кричали й про російський корабель, скандували патріотичні вигуки.

Unsplash

Жінка також пригадує, що окупанти довгий час не знімали український стяг з державних установ саме тому, що боялися реакції місцевих на таку дію. А уже з часом на вулиці почала виходити російська національна гвардія, яка відкривала по мирних мешканцях вогонь, а надто впертих та відважних забирали до катівень.

Читати на тему

Нарешті можемо плакати й показувати емоції — історія херсонців, які не віддали бізнес росіянам та розпочали наново в Києві

Родина розповіла про репресії від окупантів та як за чотири дні закрили бізнес, який будували п’ять років.

Жовта стрічка спротиву

За таку стрічку, яку мала завжди при собі Світлана, могли оголосити підозру у шпіонажі, зраду та запроторити до так званих підвалів, де жорстоко допитували людей.

Я вирізала дірки у підкладках куртки та сумки й носила стрічку там. Раптом обшукували б, то нічого б не знайшли, — ділиться жінка. 

Навіть після придушень протестів херсонці не зневірилися: переказували один одному новини, підтримували та боролися тихо. Місцеві не приймали зарплатні чи пенсії від російської “влади”, намагалися уникати розмов із колаборантами та тим паче з військовими РФ.

Світлана розповідає, як усі в місті раділи, коли ЗСУ били по російських складах та базах.

— Зауважте, що жодної школи чи адмінбудівлі ЗСУ не пошкодили у місті, бо били точно по окупантах! 

Unsplash

Світлана також не брала жодних грошей чи продуктів у росіян. Але визнає: найгірше було відчувати безсилля під час майже дев’яти місяців окупації. Тож через це якось вона не витримала вседозволеності росіян: в будівлі, де працювала Світлана, хотіли зробити дільницю для проведення так званих референдумів. 

Повісили там свій триколор. Я не витримала цього, зірвала ту ганчірку і кинула на підлогу. Шкода, що ноги не витерла, бо її потім знову начепили. 

Її врятували колеги: записи з камер, де видно цей героїчний вчинок, видалили. А окупантам про це ніхто не доповів, бо всі чекали на ЗСУ. Протягом усього часу окупації люди всіляко чинили спротив окупантам: не переходили на рублі, переховували сиріт, щоб тих не депортували до РФ, вивозили з області жінок та берегли національну символіку.

Сама жінка героїнею себе не вважає: каже, що робила те, що повинна була. І всі вони дочекалися повернення Херсона додому. Тепер місто, хоч і понівечене, але вільне. Про жахи окупації та наслідки “російського миру” ми писали в іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!