“Війна розділила мою сім’ю.” Історія переселенки, у якої тато лишився в окупації

19-річна переселенка Наталія Романенко встигла покинути рідне місто Куп’янськ, що на Харківщині, ще до того, як воно потрапило під окупацію росіян. Але, на жаль, їй довелось пережити перші найстрашніші дні бомбардування Києва.

О п’ятій ранку розбудила свого хлопця з криками, що почалась війна.

Коли почула вибух, то переймалась більше не за себе, а за рідних, які залишились у різних куточках України. Сестра жила у Харкові, а тато у рідному Куп’янську.

Батько дівчини призивного віку – всього 46 років. Тому чоловікові практично неможливо вирватись з-під окупації. Дівчина боїться, що його просто не випустять.

Раніше Наталію заспокоювало, що хоча б додзвонитись тату вона могла. Проте нещодавно зв’язок перервався. Дівчина не говорила з батьком вже два тижні та не знає, що з ним. Люди у її рідному місті змушені виїжджати в Луганську область, щоб подзвонити комусь.

Одна лише згадка, що скоро у нього день народження, а донька не зможе привітати тата зі святом особисто, доводить її до сліз.

До такого розпачу не призводили навіть випробування, які довелось пройти, коли Наталія жила у паркінгу зі своїм хлопцем. Тоді з ними жило ще близько сотні людей. Чимало було студентів із сусідського гуртожитку.

Читати на тему

Поспішав на зустріч з мамою, але російська ракета була спритнішою. Історія підлітка, що пережив удар по вокзалу Краматорська

Розповідаємо історію 15-річного Артема, який зазнав важких поранень під час ракетного удару по вокзалу Краматорська.

Дуже запам’яталась дівчина, у якої при собі була лише вода та каремат. Як виявилось пізніше, у неї в Україні була лише бабуся, дім якої теж був під обстрілами. Тому пізніше Наталія допомогла студентці поїхати до мами, яка жила у Польщі.

Ми всім ділились. Були великою родиною.

На їх даху жили українські військові, яких підгодовував весь під’їзд. Наталія говорить, що хлопці були дуже хороші та намагались заспокоїти людей, коли було надто гучно.

Сама дівчина була вражена, коли побачила, що інші люди теж небайдужі. Вікна її квартири виходили на Житомирську трасу. ЗСУ їхали в Гостомель, а люди з нього. Тоді мирні жителі намагались закинути їжу та цигарки військовим просто у танки. Було 25 лютого. Дівчина ділиться, що це було дуже зворушливо.

Однак попри всю підтримку та згуртованість, було прийнято рішення евакуюватись. Про спеціальні автобуси Наталія не знала, тому разом зі своїм хлопцем йшла пішки до залізничного вокзалу.

Разом пара вирушила до Вінниці, де жила мама парубка. Вже під час вечері жінка побачила, що Наталія із собою привезла власноруч випечену буханку хліба. Це настільки вразило її, що вона не змогла стримати сліз.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історії українців, що евакуювалися через Крим.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!