Культура під обстрілами: як харківські митці зберігають мистецтво та ідентичність у воєнний час

Жителі прифронтового українського міста Харкова вже настільки близько стикалися зі смертю, що наче примирилися з нею. Це люди зі сталевими нервами, як їх описує директорка міської галереї сучасного мистецтва Єрмілов-центр Наталія Іванова.

За інформацією The Guardian, харків’яни, які живуть у місті лише за 30 км від російського кордону, попри постійну небезпеку, продовжують підтримувати культурне життя.

Один із найпомітніших прикладів цього — той факт, що близько 200 000 студентів покинули місто, перейшовши на дистанційне навчання, а багато інших жителів виїхали через стрес і страх нічних ракетних атак.

Але серед тих, хто залишився, є група художників, поетів і кураторів, які об’єдналися задля підтримки української мистецької сцени. Вони відчувають свою місію та зобов’язання перед рідним містом.

Харківський видавець Олександр Савчук каже, що існує концепція Харкова як фортеці. Однак, за його словами, ця ідея є небезпечною.

Без культури місто може перетворитися на сіру зону, на військову територію. Якщо це станеться, Харків втратить свою ідентичність.

Савчук працює у підвальному приміщенні у центрі міста, де багато будівель постраждали від обстрілів, покриті дірками від осколків або повністю забиті дошками.

Коли він починав свою діяльність у 2015 році, розповідає видавець, то вважав підвальне приміщення недоліком, але зараз глибоко під землею розташоване видавництво стало безпековим острівцем.

У цьому просторі він створив “книжковий притулок” — місце, де читачі можуть приходити на заходи, знайомитися з книгами про українське мистецтво, історію та культуру, які він видає.

Харківський видавець Олександр Савчук/Facebook

Савчук почав займатися видавництвом у 2005 році, коли викладав в одному з харківських університетів. Спочатку він часто передруковував книги 19 або початку 20 століття з української історії, антропології та мистецтва, проте в той час читачів було мало, адже більшість місцевих мешканців тяжіли до російської культури.

Чоловік почувався білою вороною в рідному місті. Однак війна змінила це: люди почали шукати відповіді в історії, і популярність його книг різко зросла. Від початку повномасштабного вторгнення Савчук опублікував вже десять видань, попри труднощі з доставкою матеріалів у місто.

На обкладинці кожної книги він ставить колофон із написом “Видано під час війни”.

У перші місяці війни Савчук зустрів художника Костянтина Зоркіна — їх обох прихистив Львів. Вони швидко знайшли спільну мову та тепер працюють разом над книгою. Зоркін зазначив, що війна створила “нову еру співпраці”, в якій митці різних напрямів почали об’єднувати свої зусилля.

Читати на тему

Коли стіни — ніщо перед ракетою, людина стає захищати свій світ: скульптор Костянтин Зоркін про життя мистецтва на війні

Розмова про те, як мистецтво змінюється під впливом війни та водночас набирається сил, щоб і в її хід внести корективи та увічнити пам’ять про цей непростий час.

У своїй підземній студії Зоркін працює з різноманітними матеріалами, зокрема деревом, створюючи різьблені фігури, які символізують смерть, любов і життя. За словами художника, йог роботи не є звичайними скульптурами, вони мають ритуальне та магічне значення.

Одна з робіт Зоркіна — це уявний протез для давньогрецької статуї без кінцівок, що відображає величезну кількість українців, які втратили руки та ноги під час війни.

Ми живемо у міфах, — каже художник, маючи на увазі нові реалії сучасного життя в Україні.

Художник Костянтин Зоркін/Instagram

Особливе значення для сучасної мистецької сцени Харкова має міський Літературний музей та його директорка Тетяна Пилипчук. У музеї зберігається безцінна колекція рукописів харківських письменників 1920-х років, яка зараз евакуйована у більш безпечне місце на заході України.

Письменники цього покоління створили модерністську україномовну літературу, коли Харків був столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки з 1919 по 1934 рік.

Директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук/Facebook

Це також був час розквіту авангардистського мистецтва у місті, зокрема робіт таких художників, як Василь Єрмілов, та театральний режисер Лесь Курбас.

Цей період завершився жорстокими сталінськими репресіями у 1930-х роках, але він залишається важливим для сучасних харківських митців.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Костянтин Зоркін (@zorkin_art)

Зоркін зізнався, що до початку повномасштабного вторгнення йому навіть не спадало на думку співпрацювати з офіційними установами, як-от Літературний музей.

Проте війна змінила його ставлення, і він взявся за створення виставки в музеї. Виставка під назвою Іменем міста представляє Харків, як корабель, у трюмі якого сховалися мандрівники, що шукають безпечного притулку від зовнішніх штормів.

— Тут є відчуття безпеки, — каже Пилипчук про простір, створений у рамках виставки.

За дивним збігом, Почуття безпеки є також назвою іншої виставки, яка зараз експонується у Єрмілов-центрі. Галерея, розташована у підземних приміщеннях одного з головних університетів міста, стала прихистком для харківських митців у перші дні війни.

Директорка галереї Наталія Іванова підкреслює, що відчуття безпеки залишається вразливим і нестійким навіть у відносно мирних містах Західної Європи. На виставці представлені роботи найвідомішого харківського фотографа Бориса Михайлова, а також твори молодих художників міста.

Директорка міської галереї сучасного мистецтва Єрмілов-центр Наталія Іванова/Facebook

Харківський вуличний митець Гамлет продовжує свою роботу на вулицях міста навіть після початку війни. Його роботи, виконані у монохромному стилі, стали частиною харківського культурного ландшафту.

Після вторгнення він почав переробляти свої старі роботи, замінивши написи російською мовою на українські. Його нові твори, такі як Ключів бракує їхніх дверей, стали віддзеркаленням життя багатьох харків’ян, які тримають ключі від домівок, навіть якщо не знають, коли зможуть повернутися.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вiнтажне Бюро (@vintage_buro_)

Попри всі загрози, життя у Харкові триває. Місцеві жителі відпочивають у парку Саржин Яр, бігають підтюпцем, читають на сонці або купаються у басейнах з холодною водою. 

У мене лише одне життя. Я не дозволю війні зруйнувати мої плани. Залишаюся тут, тому що можу бути корисною, — каже Наталія Іванова, директорка Єрмілов-центру. 

Можливо, цей матеріал спонукав тебе задуматися, яка роль українського художника у висвітленні війни? Які картини пишуться у майстернях просто зараз? Читай про це в іншому нашому матеріалі.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.