Чи так легко розгадати сутність жінки? Вона чуттєва й іронічна з грайливим вогником в очах? Або ж її сила та рішучість здатна спопелити усіх своїх супротивників? Скільки питань, але на жодне не існує уніфікованої відповіді. Адже в кожній жінці — тисячі унікальних якостей, які сплітаються у свою особливу симфонію особистості. Такими ж постають й образи жінок в українській літературі.
Як розповідає літературознавиця Олена Романенко виданню Elle Ukraine, з часів княгині Ольги й до сьогодні українські жінки постають у творах з абсолютно різноманітними якостями. Просте все ж таки можна виділити певні схожі риси для окремих періодів розвитку нашого суспільства, а разом з ним і літературної традиції.
Образи жінок в українській літературі
З одного боку, жінці притаманна певна “цнотливість”, а з іншого — екзальтованість.
Одним з перших жіночих образів у літературі постає саме раніше згадана княгиня Ольга в Повісті минулих літ. Вона одразу демонструє яскраву характеристику: здатність до ексцентричних вчинків та стійкість перед загрозою. Ольга веде за собою людей, чим проявляє лідерські якості. Та разом з тим, йде на жорстоку помсту древлянам, які вбили її чоловіка.
Пізніше в літературній традиції з’являються Наталка Полтавка з однойменної п’єси Івана Котляревського, а також Б’янка з повісті Миколи Хвильового Сентиментальна історія. У цих героїнь, за словами експертки, простежується певна іронічність та веселість.
Своєю чергою жінки у творах Панаса Мирного або Івана Нечуя-Левицького демонструють читачам такий набір рис, які були набуті внаслідок життєвих обставин.
А ось вже героїні творів модернізму відповідають на запит бути інакшими. Їхні образи починаються підноситись над натовпом, а їхня поведінка деколи може трактуватись як імпульсивна.
Так, протягом останнього століття, зазначає літературознавиця, прослідковується два основні злами в зображення жінок. І ось вже у творах Лесі Українки героїні здатні проявляти силу в стресових ситуаціях, чинити опір та лишаються стійкими перед загрозами.
Наприклад, героїня Міріам в Одержимій постає перед читачами як та, що здатна чинити опір натовпу. Вона одержима духом, але разом з цим несе свою любов та відданість тому, у кого вірить.
Прикладом сильної героїні стає й Софія у творі Ольги Кобилянської Меланхолійний вальс. Вона піаністка та не уявляє собі іншої любові, аніж — до своєї праці. Художниця Ганнуся чимось на неї схожа, але по-своєму закохана у власну справу та свободу. Абсолютно іншою постає у творі Марта, яка прагне насамперед бути дружиною, мати родину, дітей.
Це поєднання образів дає відчуття, що зрештою жінка може бути такою, як тільки їй забажається: вільною піаністкою чи художницею, або ж дружиною та матір’ю.
Вони поєднують чутливість з чуттєвістю, проте також постають сильними.
Ці три героїні мають дещо спільне: любов до краси та прагнення до гармонії. Та саме перші дві героїні демонструють ось цей перший злам у зображенні жінок. Тепер вони здатні бути інакшими, не слухати суспільної думки, а шукати щастя в собі.
Наступний крок до зміни уявлень про жінку в українській літературі зробила Оксана Забужко зі своїм романом Польові дослідження з українського сексу. Головна героїня твору започатковує своїм існуванням новий етап життя жіночих образів.
Зрештою вони набувають рис войовничої жіночності, яка продемонстрована й у романі Тамари Горіха Зерня Доця та закріплюються у сучасній літературі. Таким чином героїні стають на один щабель з чоловіками у творах та навіть здатні вести інших за собою. І разом з тим поєднують в собі чуттєвість, чутливість та силу.
Героїням притаманна цілісність та сила, а також — вміння бути лідерками та робити спонтанні жести.
Водночас зазнавало трансформацій зображення й українського народу в літературі. Читай, як у літературі змінювався опис України та її народу, що завжди боровся за незалежність.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!