Українці не залишаться наодинці в скруті! Як на Чернігівщині на шкільному подвір’ї влаштували гуманітарний штаб

Тисячі українців пережили жахи війни. Але вони не залишаються із бідою наодинці. Усе тому, що з усім необхідним їм зможуть допомогти волонтери.

Чим далі вглиб — тим розбитіші дороги й страшніші руйнування. Десь немає вікон, десь — даху, десь — нема нічого. А в одному дворі нема паркану. Замість нього — килим. Це село Киїнка під Черніговом.  

На подвір’ї сільської школи волонтерів вже чекають зо півсотні людей. У чергу вони вишикувалися із сумками та мішками. Першою із великим ящиком пропустили 10-річну Настю, яка прийшла по зубну пасту та мило.

За кілька хвилин шкільне подвір’я перетворюється на великий гуманітарний штаб з окремими зонами.

З одного боку — одяг та взуття, з іншого — знаряддя, щоб розбирати завали, посередині — побутова хімія та їжа. 

— Хтось з них (мешканців Киїнки — ред.) спить у підвалах, хтось — надворі. Тому матраци й постільна білизна дуже актуальні. Так само як і плівка для вікон.  Там, де у людей хоча б якісь опорні конструкції залишилися, обтягують їх простирадлами та плівками для того, щоб хоч якийсь прихисток собі зробити, — розповідає волонтерка.

Валерія Лозгачова до війни працювала редакторкою. Зараз на її рахунку вже десятки населених пунктів. Далеких. Розбитих. Її волонтерський екіпаж спільно з організацією Червоного Хреста дізнається про потреби, збирає й адресно довозить тим, хто на межі. 

— Взялися за Чернігівську область. Цей мій напрямок, куди я їжджу додому на Прилуки, у рідне місто. Дорога, якою я зазвичай їздила до мами з сестрами. Потім завдяки постам в соцмережах, на мене вийшли люди з цих чернігівських сіл. І, звісно, ми поїхали, — розповідає Валерія.

Читати на тему

Ми дуже хочемо допомогти! Історія подружжя з Британії, яке невтомно волонтерить заради України

Холі й Саймон Тернери — підприємці з Великої Британії. Вони приїхали волонтерити заради України до Кракова.

Сьогодні на цьому шкільному подвір’ї зібралися родини, що лишилися без даху над головою, як-от 73 річна Олена Гаврилівна. Сюди вона приїхала на велосипеді. Точніше не приїхала, а обпершись на нього ледь дійшла.

 У гуманітарному штабі люди отримують, що потрібно їм та їхнім чотирилапим друзям.

— Мені ніколи не страшно. Правда. Тому що мені здається, найстрашніше, що може бути — це смерть або знищене життя. Тому скільки б не було одягу, посуду, гігієни — все довеземо, все рознесемо, — каже Валерія.

Утім, через вартісне паливо, ресурси волонтерів закінчуються. 

Волонтери та небайдужі також допомагають тяжкопораненим з усієї України. Раніше ми розповідали про те, як поранені українці поїхали на лікування до Німеччини.