Covid-19 вніс свої корективи в освітній процес. Замість облич одногрупників — аватарки, замість аудиторії — тепле ліжко, замість живого спілкування — SMS та голосові повідомлення.
Ми вже поспілкувалися зі студентами українських і закордонних вишів та дізналися їхню думку про дистанційне навчання. Більшість із них зізналися: надають перевагу дистанційному навчанню, адже так легше поєднувати роботу та навчання.
Тепер ми довідаємося про ставлення викладача до дистанційної освіти.
— Сьогодні для більшості студентів дистанційна освіта не була свідомим вибором, правила гри продиктувала пандемія, — каже асистентка кафедри мультимедійних технологій і медіадизайну Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анна Ліченко.
На мою думку, дистанційна освіта може бути такою ж якісною, як і освіта в аудиторіях. Усе залежить від того, як організовано навчальний процес.
Анна каже, що студенти були не готові до онлайн-навчання, тому хтось втратив мотивацію, хтось не зміг ефективно адаптуватись, а для когось такий перехід був психологічно складним.
Найкращі результати онлайн-навчання дає тоді, коли сам слухач є мотивованим, вміє розподіляти час на виконання завдань, ставить перед собою цілі та досягає їх.
— Безперечно, онлайн-освіта допомагає економити час, залучати нові інструменти та різноманітні платформи. Натомість класичне аудиторне навчання більше об’єднує студентів, формує soft skills.
Також викладачка розповідає, що рівень знань студентів критично не знизився, але певні зміни помітні. Тож для того, щоб мінімізувати негативний вплив, викладачі дедалі частіше практикують проектну роботу.
— Студенти працюють у командах, налагоджують комунікацію, вчаться планувати роботу й розподіляти час, а втілення проекту якнайкраще дає змогу побачити конкретний результат.
— Не можу пригадати, щоб були якісь особливі труднощі. Напевно, на початку дистанційного навчання було складно побороти певні психологічні бар’єри, які з’явились у студентів.
Анна каже, що це було пов’язано з тим, що на ізоляції дехто зі студентів опинився в замкнутому просторі з батьками чи братами й сестрами, тому їм було дискомфортно, підключаючись до заняття, висловлювати свою думку чи презентувати проекти.
Мені як викладачу потрібно було звертати увагу на такі аспекти й поєднувати різні форми роботи, щоб створити найбільш сприятливу й комфортну атмосферу для кожного.
Мені комфортно працювати як в аудиторії, так і онлайн. У кожного з форматів навчання є свої переваги та недоліки.
Однією з переваг дистанційного, каже викладачка, є те, що не треба витрачати час у заторах, можна залучати більше інтерактивних цифрових інструментів і платформ.
Але натомість навчання в аудиторії дає змогу встановити тісніший емоційний контакт зі студентами, що є важливим аспектом в освіті.
— На дистанційному вдається контролювати рівень знань студентів.
Є такі способи, як тестування, вирішення кейсів, обговорення, презентація проектів. Усе це дозволяє бачити, наскільки ефективно студент засвоїв ту чи іншу тему.
Окрім цього існує безліч цікавих сучасних інструментів, які можна застосовувати в навчальному процесі.
А щодо пропусків, то Анна розповідає, що в кожному університеті є визначені вимоги, відповідно до яких організовано навчальний процес. Тому тут йдеться не про встановлення, а про дотримання цих вимог.
Хтозна, що чекає на нас у майбутньому. Можливо, всім так сподобається онлайн-навчання, що студенти більше ніколи не повернуться до аудиторій.
Хоча хотілося б, щоб такого не було. Розриваючись на дві сфери свого життя — навчання і робота, молоді люди швидко виснажуються і перестають радіти життю. Особливо ті, хто ще зі школи страждає від синдрому відмінника.
Вони хочуть все зробити ідеально, а в результаті мають лише кілька годин на добу, щоб поспати. Раніше ми розповідали про синдром відмінника, про його хороші сторони та чим він може бути небезпечний.