Як вже показав усьому світові серіал Сексуальне виховання (Sex Education), обізнаність у тематиці статевого виховання просто необхідна. Однак після довгої пострадянської мовчанки про “секс” у нас залишається думка, що ще рано і зовсім не на часі питання сексуальної освіти в Україні.
Чи існує подібний предмет у наших закладах освіти? Та чому так необхідно говорити з дітьми на так звані пікантні теми?
Ми поспілкувались як з експертами, так і зі звичайними викладачами, які розповіли про реальний стан справ у сексуальній освіті в Україні та пояснили, чому замовчування — не вихід.
У Німеччині, де сексуальна просвіта введена з 1985 року, у них на 1000 абортів лише дев’ять підліткових. А у нас, де немає сексуальної освіти, на 1000 абортів — 44 підліткових.
Про це розповідає тренерка сексуальної просвіти та вчителька предмета Основи здоров’я Наталія Архангельська
Найчастіше у нас звикли залякувати дітей, розповідаючи про статеві стосунки. З різних сторін можна почути, що небезпечний секс призводить до хвороб та небажаних вагітностей. Проте як цей процес зробити безпечним, більшість все ж таки пояснювати не поспішає.
Про згвалтування, секстинг, фригідність, безладні статеві стосунки та навіть доведення до самогубства говорити не заведено. Причини, звичайно ж, можуть бути різними. Однак коли діти не знають, як називаються їхні органи, як проходять усі процеси дорослішання, де їх особисті кордони та що взагалі можна називати страшним для радянського виховання словом “секс”, наслідки можуть бути дійсно трагічні.
Практикуючий дитячий психолог Олег Следь запевняє:
У ті часи була установка “пізнавати не можна — потрібно боятись”. І тут вже життям людини починає керувати не вона сама, а страх.
Як розповідає психолог, у його практиці траплялись і такі випадки, коли на терапію могла прийти доросла людина, яка в емоційному розвитку зупинилась на стадії 3–4 років та реагувала в стосунках, як дитина.
Відсутність (знань — ред.) також може за собою нести певну фригідність або ж навпаки надто підвищений інтерес та безладні статеві стосунки.
Сексологиня, психологиня, ведуча проекту Екси на Новому каналі Наталія Єжова пояснює, що дуже часто, якщо хтось порушує особисті кордони підлітка, він мовчить. В його або її голові лунають фрази “я якийсь/якась не такий(-а)”, “я якийсь/якась брудний(-а)”, “я якийсь/якась поганий(-а)”. Тоді почуття провини та сорому не дає підліткові змоги розкритися як повноцінній особистості.
Окрім того, як стверджує Наталія Єжова, якщо не займатися статевим вихованням, то це загрожує тим, що люди не матимуть розуміння, як використовувати контрацептиви та як захистити особисті кордони.
Це ж елементарно, що ми всі маємо знати, що контрацептив — це презерватив, а не налити колу і пострибати.
Тому якщо коротко спробувати перелічити всі негативні наслідки відсутності статевого виховання, то до небажаних вагітностей, венеричних та смертельних хвороб (таких як СНІД чи ВІЛ) можуть додатись і такі речі, як насильство, що може зламати психіку людини й призвести до душевних захворювань.
Олег Следь зазначає, що насамперед потрібно розділити поняття “статеве виховання” та “сексуальна освіта”, оскільки вони мають певну різницю.
Є таке поняття, як сексуальна ідентичність, а є — сексуалньий розвиток, і це дві різниці.
Статеве виховання, як пояснює психолог, стосується більше фізіології та біології. І у його межах потрібно говорити про певні вікові, культурні підходи, щось, пов’язане зі сприйняттям, ставленням до власної статі та іншої статі. Необхідно говорити більше про аспекти того самого сексуального життя.
На противагу, саме сексуальна освіта стосується більше питань про стосунки, гендерні сприйняття, рівність, ставлення до себе як до певного гендеру, ідентичність себе з батьками або з кимось зі значущих дорослих, які допомагали дитині рости чи розвиватись.
Наталія Єжова наголошує: чомусь багато хто думає, що сексуальна освіта, або ж статеве виховання — це предмет, який розповідатиме дітям чи підліткам, як займатись інтимом.
Розповідати дітям про аспекти статевих стосунків необхідно, щоб діти були готові сказати “ні”, коли їм можуть запропонувати якісь небажані зв’язки.
— Охорона репродуктивного, або ще так званого сексуального здоров’я, відіграє надзвичайно важливу роль і надалі для формування позитивних корисних звичок та профілактики інфекційних захворювань, зокрема тих, які передаються статевим шляхом: ВІЛ, СНІД, сифіліс та інші, — каже державний експерт експертної групи з питань профілактики неінфекційних хвороб та формування здорового способу життя МОЗ України Марта Мельник.
Психолог Олег Следь стверджує, що у дослідженні свого тіла, своєї сексуальності та своєї сексуальної ідентичності не має бути нічого страшного та засоромленого. Єдине, що допускає психолог у межах статевого виховання, — це сором’язливість, яка несе у собі щось інтимне, до чого людина має доступ лише у своєму особистому просторі.
Наталія Єжова запевняє, що лише у діалозі зі своєю дитиною може з’явитись довіра, а знання, які вона від цього отримає, дадуть їй змогу не соромитись себе та свого тіла.
І коли ми розповідаємо, що це нормальна частина тіла, не смердить, не погана, не брудна, тоді є і прийняття себе як людини. Прийняття своїх особистих кордонів. Прийняття себе як особистості.
Експерти сходяться у своїх думках, що якщо дитина щось запитує, то потрібно розповідати.
Потрібно перестати говорити про цих лелек, капусту і тому подібне, — наголошує Олег Следь.
Якщо ж уже постало питання як та що говорити, то Наталія Єжова пояснює: передусім варто пам’ятати, що розповідати усе необхідно мовою дитини за допомогою зрозумілих для неї мультфільмів та книжок. Однак робити перехід від дитячих пояснень до дорослих необхідно плавно і відповідно до віку.
Олег Следь розповідає, що не потрібно говорити про власний досвід та свої переживання з дитиною. Оскільки вона ще не вміє відмежовувати особисті емоції від батьківських, що може принести їй дискомфорт або навіть психологічну травму.
Наталія Єжова стверджує, що найбільш оптимальною темою для початку статевого виховання дитини може бути “правило трусиків”, яке пояснить дитині про її базові особисті кордони та їх захист.
Ці п’ять “правил трусиків” потрібно повторювати, як правила дорожнього руху. І повторювати дуже багато разів.
Щодо питання, коли варто починати говорити з дитиною про інтимне, експерти погоджуються, що найбільш оптимальний вік — це три роки. Однак наголошують, що це необхідно лише тоді, коли дитина сама починає ставити запитання та проявляє ініціативу у пізнанні, а ніяк не навпаки.
Що ж стосується завершення такої освіти, то Олег Следь зазначає:
Людина визначається у своїй сексуальності, своїй ідентичності, у своїх вподобаннях і бажаннях, досягаючи вже повноліття.
У разі, якщо момент для початку статевого виховання втрачений, то необхідно бути готовими до супротиву з боку дитини чи підлітка. Оскільки перехід від “пестиків, “квіточок” та інших замінників на звичайні природні слова досить різкий. Тому будь-яке почуття сорому буде нормальним.
Тут важливо буде сприймати реакцію підлітків і говорити, наприклад: “Я розумію, що ми раніше з тобою не говорили, але я відчуваю за собою таку відповідальність. Якщо тобі важко зі мною про це говорити, можу допомогти знайти спеціаліста, з яким ти зможеш про це говорити”.
Як зазначила Наталія Єжова, уроки зі статевого виховання мають розкривати теми за такими блоками, як:
Це можуть бути чотири лекції, хоча б чотири дні. Або це може бути, наприклад, чотири блоки, розділені на чотири місяці.
Такі заняття, як стверджує експертка, можна розпочати в окремих групах, а потім уже разом говорити про такі питання, як контрацепція і гігієна.
Як стверджує в.о. начальника відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин МОН України Світлана Фіцайло, згідно з чинними державними стандартами (затвердженими ще 2011 року), окремий предмет сексуальна освіта у школах не вивчався. Однак його елементи були включені до змісту інших: основи здоров’я, біологія та громадянська освіта.
2020 року відбулися позитивні зрушення, тож тематика поступово розширюватиметься.
Проте включення цих питань в освітній процес потребує навчальних матеріалів, які б враховували етичні норми комплексної сексуальної освіти, та суспільна підготовка компетентних фахівців, які могли б працювати з дітьми саме з цих питань.
До того ж Світлана Фіцайло стверджує, що існують також Клініки, дружні до молоді, які надають допомогу дітям і в освіті, і в консультаціях саме з питань сексуальної освіти та статевих стосунків. Зазвичай туди звертаються ті, хто соромиться, або ж з інших причин не хоче йти до шкільного психолога.
Зі свого боку МОЗ віднедавна запровадило рубрику сексуального здоров’я на своєму сайті та у соцмережах. Як стверджує Марта Мельник, на цих платформах публікується вся необхідна інформація щодо інфекцій, що передаються статевим шляхом, контрацепції, планування сім’ї, вступу в статеві стосунки тощо.
Однак цього не достатньо для якісного статевого виховання, оскільки, як запевняє Наталія Архангельська:
Школа зараз настільки націлена на те, щоб діти склали ЗНО, а на життєві навички, які їм потрібні, не вистачає ні часу, ні сил.
Тому з кожним роком все більше стає вчителів, які прагнуть самі ввести заняття зі статевого виховання до освітнього процесу, хоча б у факультативному плані.
Директорка навчально-методичного центру та тренерка з сексуальної освіти Ірина Кобзева розповідає, що, користуючись лише посібником Повага. Любов. Секс, їй вдалося розпочати навчання для вчителів.
Вона ділиться: від 2018 року вдалося навчити понад 180 тренерів.
Що заважає ввести статеве виховання у навчальну програму?
— На жаль, ми досі у Міністерстві отримуємо просто шквал звернень від певної групи громадян, які заперечують впровадження цих освітніх процесів.
Вони вимагають, щоб їхню дитину звільнити від відвідування уроків основи здоров’я, бо там є інформація, яку вони би не хотіли бачити, — розповідає Світлана Фіцайло.
Однак не лише в МОН зіткнулися з такою проблемою. Наталія Архангельська та Ірина Кобзева розповідають, що коли їм доводиться перед своїми уроками відвідати батьківські збори, то саме “турботливі” мати й тата стають на заваді. Інколи й самі діти не розуміють, навіщо їм така інформація, коли уже все є в соцмережах.
Є такі, що кажуть: “От ви говорите про Німеччину. А знаєте, що у них є публічні будинки?” На що я їм відповідаю: “Ви знаєте, у нас немає публічних будинків, але у нас є масажні салони і дівчатка на трасах стоять”, — говорить Наталія Архангельська.
Проте і в реалізації впровадження статевого виховання на державному рівні, як запевняє Світлана Фіцайло, досить непросто:
Питання складне в тому, що, по-перше, запровадження такого окремого курсу може збільшити навчальне навантаження. По-друге, інформація з цих питань має подаватись учням відповідно до їхніх вікових особливостей.
На цей час єдиним можливим шляхом сексуальної просвіти у школах Міносвіти вбачає саме інтеграцію окремих тем у різні предмети.
Кожен рік виділяти години на комплексне сексуальне виховання — це розкіш, яку поки ми собі не можемо дозволити згідно з навчальними планами. У такому разі потрібно забирати навчальні години від української мови, чи іноземної мови, чи математики.
З огляду на ситуацію у сучасних школах, найкращим рішенням для батьків, які все ж таки прагнуть убезпечити своїх дітей від незнання, буде самоосвіта.
До того ж Олег Следь запевняє:
Батьки та сім’я для дитини — це перший соціальний досвід і дуже важливий. З ними спочатку має йти розмова. А вже далі це другий фактор авторитету — садочок, школа та інші соціальні групи, де дитина починає бачити інші авторитети і для себе черпати ще нові пізнання світу.
Тому покладати свої надії на будь-кого іншого, чи то школа, університет, соцмережі, чи навіть перший статевий партнер, не можна, а іноді й небезпечно.
Проте не лише про статеві стосунки та інтимні речі потрібно вміти говорити з дітьми, але й якісно проводити з ними час. А допомогти тобі можуть поради Карпачова про те, як проводити час із дитиною.