Будні батьків — це ще те випробування для нервів. Коли в одній руці ти тримаєш телефон та намагаєшся розв’язувати робочі питання, іншою рукою готуєш обід на цілу родину, паралельно тебе смикає за сорочку молодше чадо, а доросле у цей час прогулює школу (а отже, ввечері чекай на дзвінок від класного керівника).
Зберігати холодний контроль над власними емоціями у таких ситуаціях доволі складно. Тому багато батьків нерідко розв’язують поточні проблеми з дітьми шляхом крику, істерик та надмірної кількості емоцій.
Особливо здають нерви, коли дитина починає вередувати, відмовляється робити речі, які робила до того, і здається, що з вас просто знущаються.
Але, попри все напруження, крик та підвищення голосу не є інструментами адекватної комунікації з дитиною. Навіть тоді, коли хочеться вилаятися на все горло, варто пам’ятати про здоровий глузд та емоційну субординацію.
Втрата самовладання — не ваш вибір. Це автоматична реакція біологічної системи. Саме тому потрібно цілеспрямовано практикуватися, щоб змінити її. І не картатися за реактивність.
“Зазвичай експерти з батьківства не зважають на те, що спочатку потрібно навчити нас давати раду реакції на стрес. І тому, коли в складній ситуації ми перебуваємо в стані стресу, просто не здатні застосовувати нові прийоми батьківства.
Усі корисні поради, які з добрими намірами пропонують нам книжки та блоги про батьківство, наче вітром звіває, коли ми опиняємося віч-на-віч зі стресовою ситуацією.
Усе, що залишається — почуття розгубленості. Навіть виникає відчуття, що ми “кепські” батьки.
Але послухайте: нічого поганого з вами не трапилося! Це просто біологічна реакція, і для того, щоб їй протистояти, створено певні прийоми”.
Саме ці прийоми від авторок книги неЩасливе батьківство. Чесна книга про виховання дітей Гантер Кларк-Філдс та Карли Наумбург ми пропонуємо до вашої батьківської уваги.
Якщо ви розумієте, що зараз втратите самовладання й тримаєтеся буквально на волосинці, залиште малечу в безпечному місці ― дитячому манежі чи колисочці ― і відійдіть на кілька хвилин.
Полічіть до п’яти та вдихніть. Видихайте, паралельно рахуючи до восьми.
Це допомагає розслабитися. Повторюйте вправу п’ять — шість разів.
Використовуйте цю афірмацію, щоб усвідомлено дихати. Вдихаючи, подумки скажіть: “Спокійно”; видихаючи ― “Мирно”. Вдихаючи, подумайте: “Усміхнено”; видихаючи ― “Вільно”.
Ідіть повільно й цілеспрямовано. Дихайте, випускайте гнів і розчарування. Один крок ― вдих, ще один крок ― видих. Усвідомлена ходьба допомагає позбутися напруження в тілі.
Не беріть погану поведінку дитини близько до серця. Натомість сприймайте ситуацію як можливість повчитися. Запитайте себе: “Чого має навчитися моя дитина і як я можу її цього навчити?”
Шепотіти й водночас мати злий вигляд майже неможливо. До того ж так ви можете вийти із ситуації з гумором.
Спрямуйте всі зусилля на те, щоб стати роботом!
Це допоможе вам заспокоїтися.
Зачекати десять хвилин чи навіть до завтра, а тоді повернутися й поговорити з дитиною про неприпустиме спілкування чи поведінку є цілком нормальним.
Поставте ситуацію на паузу, заспокойтеся. На перший погляд, ці прийоми можуть здатися чудернацькими, якщо ви ніколи не практикували їх.
Дозвольте собі “вдавати, допоки це не стане правдою”, адже з практикою ви сформуєте нові нейронні зв’язки в мозку. Пам’ятайте: практикуючи, ви стаєте сильнішими!
Більш ніж половина всіх нині живих дітей приречені на домашнє насильство, а половина з них відтворять його у дорослому віці. Постраждають самі, завдадуть страждання партнерам, дітям, батькам похилого віку.
Читай, як допомогти дітям, що стали свідками домашнього насилля.