Війна забрала тата: історії матерів, які вчать дітей прийняти втрату

Втрата близької людини — це біль, який змінює життя назавжди. Але коли цю втрату переживають діти, все стає ще складніше. Як пояснити малюкові, що тато не повернеться?

Як допомогти йому пережити горе? Про це розповідають дружини полеглих захисників — Яна Білань та Юлія Селютіна. Їхні історії доповнює коментарями психологиня Світлана Пирожок. Меморіал підготував для Букв головні тези з цієї розмови.

Вагітність і втрата: як жити далі?

Яна Білань дізналася про загибель чоловіка, коли перебувала за кордоном. На той момент вона носила під серцем третю дитину.

Мені подзвонив батько і сказав: У нас горе. Я відразу зрозуміла, що сталося. На руках у мене була однорічна дитина, а поруч – п’ятирічна донька. Я не знала, як жити далі, — згадує Яна.

Вона розуміла, що має піклуватися про ненароджену дитину, але сил на це не вистачало.

Під час вагітності я відчувала себе збитою з ніг. Розуміла, що від мене залежить життя малюка, але не могла знайти в собі сили жити далі, — ділиться вона.

Яна Білань з дітьми. Фото: Букви

Читати на тему

Діти спрацювали краще за психологів: як ветеран став помічником вихователя у дитсадку

Читай історію ветерана, який пішов у дитсадок.

Народження після втрати

Коли настав час народжувати, Яна відчувала страх. Під час народження старших доньок її підтримував чоловік, але цього разу вона залишилася одна.

Коли народилася Аделінка, я відчула, що це чоловік передав її мені з небес. Називала її “передачею з небес”. Це були дуже теплі почуття, — розповідає Яна.

Чоловік Яни Білань Андрій поліг 20 листопада 2023 року на Сумщині. Фото: Букви

Одного разу її старша донька запитала:

Мамо, ти будеш жити?

Це стало моментом, коли Яна зрозуміла, що має триматися за життя заради дітей.

Як повідомити дитині про смерть батька?

Після звістки про загибель чоловіка Яна звернулася до психологів, щоб дізнатися, як правильно повідомити дітям про втрату.

Мені порадили сказати, що тато буде похований на кладовищі. Я пояснила доньці, що це остання можливість побачити тата, але він не зможе її обійняти чи заговорити. Вона спитала, чому так багато людей.

Я відповіла:

Ці люди любили твого тата і поважали його. Ти маєш пишатися, що ти — дочка Андрія Біланя, — розповідає Яна.

Юлія Селютіна, яка втратила чоловіка Олексія під час оборони Бахмута, також ділиться своїм досвідом:

Юлія Селютіна. Фото: Букви

— Моїй доньці було 13 років. Я не знала, як їй сказати про загибель батька. Психологи порадили, щоб це зробила я, а не хтось інший. Ми розмовляли по відеозв’язку. Крик, який я почула, був таким болючим, що здавалося, моє серце зупиниться. Я розуміла, що в той момент їй потрібні були мої обійми, але я була далеко.

Олексій Селютін отримав важкі поранення під час оборони Бахмута. Фото:Букви

Помилка, яка навчила

Яна Білань спочатку намагалася пояснити доньці смерть батька через метафору:

— Я сказала, що тато став птахом і полетів у небо. Але згодом зрозуміла, що це була помилка. Одного разу ми побачили на вулиці збитого голуба, і у доньки почалася істерика.

Вона кричала:

— Це ж тато! Ти мені збрехала!

Ми поховали птаха, і я пояснила їй:

Тато помер. Його тіло поховане, але душа завжди з тобою.

Особливості дитячого горювання

Психологиня Світлана Пирожок пояснює, що діти різного віку по-різному переживають втрату:

— Діти до року можуть відчувати тривогу, але з часом це згладжується. У дітей 3-6 років ще працює магічне мислення — вони можуть фантазувати, що батько повернеться. Діти 6-12 років вже розуміють, що сталося, але їхнє горювання часто виражається через поведінку. Підлітки шукають підтримку у друзів.

Вона також наголошує, що дорослим важливо не затягувати дітей у своє горювання:

Якщо мама постійно говорить про свою втрату, дитина може почати уникати її або злитися. Треба бути толерантним до почуттів дитини і не нав’язувати їй свої переживання.

Відкладене горювання

Юлія Селютіна розповідає, що її донька рік після загибелі батька не хотіла говорити про нього:

Мені хотілося, щоб вона зі мною ділилася своїми почуттями. Але зараз я розумію, що не треба було тиснути на неї. Через рік вона сама почала говорити про тата.

Яна Білань також зізнається, що її донька довгий час уникала згадок про батька:

Коли ми переглядали фото, вона швидко перегортала ті, де був чоловік. Але через рік вона сама почала говорити про нього.

Світлана Пирожок пояснює, що це явище називається відкладеним горюванням:

Психіка дитини не могла впоратися з втратою відразу, тому відклала це на потім. Але коли горювання все ж починається, воно часто проходить менш травматично.

Фото: Букви

Шлях до відновлення

Світлана радить матерям, які переживають втрату, знаходити опору в собі:

— Важливо знати, на що ти можеш спиратися, де бачиш сенс у житті. Коли мама знаходить сили жити далі, вона може стати опорою для своїх дітей. Треба створити простір, де можна зцілити себе і допомогти зцілитися своїй дитині.

Ці історії нагадують про те, як важливо підтримувати один одного у складні моменти. Втрата близької людини — це біль, який неможливо забути, але можна навчитися жити з ним, знаходячи сенс у кожному новому дні.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.