Великий Луг, залишки Січі та кучугури на місці ЗАЕС. Що приховували під собою води Каховського водосховища

Дніпровські плавні, залишки Січей і давніх курганів, десятки сіл, ліси, болота, заплавні острови — лише невелика частина історичних пам’яток, похованих під водами Каховського водосховища. 

Але тепер і Каховське водосховище, символ зневаги Радянщини до української історії, припинило своє існування. А на його глибинах археологи починають знаходити те, про що лише читали в книгах та літописах. 

Texty.org.ua розбиралися, що саме приховувала у своїх глибинах водойма. 

Що приховувало Каховське водосховище — визначні історичні пам’ятки, знайдені на дні  

Великий Луг

Це переплетення річок та їхніх численних приток, озер і боліт, луків, заплавних лісів і чагарників, а подекуди й високих піщаних кучугур. Цей ландшафт дуже відрізнявся від сусіднього степу. Тут було багато дерев на обох берегах Дніпра. 

Великий Луг тягнувся на понад 100 км зі сходу на захід, на 20–25 км із півночі на південь. Тут у XVI–XVIII століттях стояли шість із восьми Запорозьких Січей.

Як свою базу його використовували видатні українські козацькі лідери Сірко, Вишневецький, Сагайдачний, Дорошенко, Хмельницький та інші.

Нижче Великого Лугу від села Бабине Херсонської області до сучасної Нової Каховки тягнулася знаменита Геродотова Гілея. У Гілеї теж росли величезні, переважно дубові, дерева.

Нова Січ (Підпільненська)

Остання Січ, створена в 1734 році на Правобережжі з імперського дозволу отаманом-гетьманом Іваном Малашевичем. Розташовувалася на великому півострові, що омивався Підпільною — притокою Дніпра. За 2 км росіяни розташували свою залогу для нагляду за козаками.

У часи розквіту Нова Січ була фортецею із земляним валом заввишки 3,5–4 м, над яким стояли ряди дубових паль і наглядові башти. 

Укріплення оточував глибокий рів із водою. На січовому майдані відбувалися ради запорожців. Тут стояли будинок кошового, скарбниці, канцелярія, ряди куренів та пономарня. А неподалік церква Покрови Богородиці.

Січ збудували посеред низинних плавнів, які простягалися навколо на десятки кілометрів. Непрохідною для ворогів цю місцевість робили густі ліси з мережею численних боліт, заток, озер та річечок. 

Незнайома з місцевістю людина могла блукати тут, наче в лабіринті. У червні 1775 року Катерина II наказала зруйнувати Нову Січ. На її місці козаки заснували село Покровське, яке в 50-ті роки XX століття частково змило водою.

Чортомлицька Січ

Відома також як Стара Січ, існувала в період з 1652 до 1709. Була створена на Чортомлицькому мисі. Прославилася в часи Івана Сірка, який проживав тут із 1663 року й обирався отаманом понад 15 разів.

Військо Сірка в 1676 році розгромило 60-тисячну турецько-татарську армію, яка несподівано напала на Січ. Того самого року його козаки форсували Сиваш і розбили ханську столицю Бахчисарай. Чортомлицьку Січ зруйнували за наказом Петра I після виступу запорожців на боці Мазепи.

Картограф Гійом де Боплан так описує Чортомлицьку Січ:

Дещо нижче річки Чортомлик, майже на середині Дніпра, знаходиться досить великий острів із давніми руїнами, оточений з усіх боків понад 10 000 островів, розкиданих неправильно… Оці-то численні острови правлять притулком для козаків, які називають їх військовою скарбницею.

У своїх спогадах старожили навколишніх сіл описують місцевість із залишками Чортомлицької Січі, якою вона була доти, поки Каховське водосховище її не затопило: 

— З козацького цвинтаря біля села Капулівка це місце виглядає острівцем серед буйної зелені дерев, що ніби пливе між восьми річок. Далі відкриваються неозорі плавні, вкриті травою та порослі лісом. Цей ліс тягнеться на 15 кілометрів із півночі на південь. Ось тут посеред дерев на злитті восьми річок міститься мальовничий острівець.

Базавлуцька Січ

Центр козацтва в 1593–1638 роках на острові Базавлук. Це була велика військова база з флотом та артилерією, де готувалися морські та сухопутні походи. 

Найуспішніші з них під проводом Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка. Місцевість оточували ліс та порослі густими очеретами водойми. 

Татарам було дуже складно підійти до козацьких укріплень кіннотою. А турецькі галери їх запорожці легко нищили в сплетіннях річок. Влітку 1638 року Базавлуцьку Січ зруйнували війська польського гетьмана Миколи Потоцького. 

Читати на тему

Матір — Січ, а батько — Великий Луг. Що приховувало Каховське водосховище десятки років: пояснення історика

Що таке Великий Луг, його історія та що з ним тепер робити: Олександр Алфьоров.

Микитинська Січ

Її збудували козаки-линчаївці кошового отамана Федора Линчая на мисі Микитин Ріг неподалік Орлового острова. Саме звідси Хмельницький повів козаків на війну з поляками в середині XVII століття.

Укріплення разом із куренями, капличкою та цвинтарем змило бурхливою течією. Про локацію дізналися зі свідчень місцевих. За переказами, поселення запорожців стояло приблизно на 750 м нижче від нинішньої пристані Нікополя під правим берегом Дніпра.

Сам берег річки щороку осипався, оголюючи гнилі труни зі старовинного цвинтаря. Тут знаходили ґудзики, іконки, хрестики та інші предмети.

Томаківська Січ

Перша Січ, яку збудували посеред плавнів на острові Томаківка наприкінці XVI століття. Тоді чисельність козаків у війську сягала 10 тис. А після повстання Криштофа Косинського на Київщині, Поділлі та Волині в 1591–1593 роках охочих іти в козаки побільшало.

Січ вкривав величезний ліс. На околицях росли високі груші, а в самому центрі віковічні дуби. Опис надійшов з оповідей картографа Боплана, який згадує острів як лісисту місцину в третину милі.

Томаківську Січ звели в низовинних плавнях, яку охопили річки. З південного заходу острів омивала річка Бугай завдовжки 10 км. Зі сходу протікав звивистий Ревун, що переходив у рукав Ревунча завширшки 8 м із південного сходу. 

Із західного боку до острова прилягав лиман Чернишівка. Також примикали великі озера: Спичине на півночі, Калинувате на південному сході та Соломчине на півдні.

У 1953 році частину Томаківки затопили. Вода сховала близько 2,8 га луків, лісів, сінокосів та орних земель. До того ж сталося чи не найгірше: водою частково або повністю змило до 100 сіл. 37 тисяч мешканців залишили рідні місця й були змушені шукати новий прихисток.

Золота Балка

Із села відкривався краєвид на Дніпро, плавні, численні річки та острівці з родючими чорноземами. Щовесни левади поблизу села підтоплювало, а вода виносила на берег дерева та гілки. Все це люди збирали, щоб обігрівати взимку домівки.

Повінь відступала в середині червня, залишаючи по собі родючий намул. На таких площах люди садили овочі та картоплю, пасли худобу, косили сіно.

У посушливу погоду тимчасові водойми зникали й місцеві могли дістатися до буйних лісів. Дерево йшло на будівництво й дрова, а лоза — на кошики й плетені меблі. З очерету люди робили паркани, плити для стріх.

Грушівський Кут

Це зимівник кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, який жив тут у похилому віці та мав велику пасіку. Сірка не стало влітку 1680 року. З Літопису Самійла Величка, автора першого викладу історії української козацької держави:

Влітку, 1 серпня, преставився від цього життя на своїй пасіці в Грушівці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Поховали його з почестями, з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великою скорботою всього Низового війська.

Козаки доправили тіло Сірка на Чортомлицьку Січ і поховали з належними почестями. У 1950-ті роки за наказом радянської влади історичне селище Грушівський Кут затопили.

Читати на тему

Великий Луг чи пам’ятник тоталітаризму? Що облаштують на місцевості, де було Каховське водосховище

Моїх колег екологів, і ваших колег журналістів, ще з 1950-х років відправляли на Соловки за публікації про те, чи доцільні водосховища, — розповідає голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк.

Орлів острів

Приблизно в 1845–1846 роках Дніпро пішов новим річищем неподалік Нікополя. Між старим і новим рукавами річки утворився відкритий простір із чистим піском.

У вихідні мешканці міста переправлялися на Орлів острів баркасами. Сюди плавали компаніями, сім’ями або ж поодинці. Від сонця людей рятувала тінь плодових дерев. 

Каховське водосховище поглинуло Орлів острів в 1954 році. Але після підриву ГЕС росіянами у 2023 році поступово виринає на поверхню.

Іванівські кучугури (ЗАЕС)

Іванівські кучугури — горбиста місцевість на березі старого річища Дніпра, де зараз розташована Запорізька АЕС. Кучугури омивалися рукавом Дніпра, який під час будівництва станції спрямували в ставок-охолоджувач.

Високі схили з’явилися в льодовиковий період. Саме рух льодовика залишив після себе такі форми рельєфу. Тала вода нанесла багато піску, глини та щебеню. Так утворилися високі горби й дюни на річкових терасах.

Але це не була пустеля. Біля підніжжя кучугур текла річка Конка. Було тут чимало озерець і боліт. Усе це створювало густі плавні.

У 1970 році почали будувати Запорізьку державну районну електростанцію. Спершу заснували робітниче селище, яке через два роки назвали Енергодаром. 

Пагорби частково зрівняли й забудували. А щоб пилові бурі не засипали все навкруги, насадили хвойні дерева.У мемуарах керівник будівництва Енергодара та ЗАЕС Рем Хенох описує все так:

— Кучугури являли собою піщані пагорби заввишки до 20 метрів. Лісники багато років намагалися засадити їх саджанцями сосни. Але вітри рухали пісок, і деревця не встигали укорінитися. Один з ентузіастів розробив спеціальну методику посадки дерев у глибокі траншеї. У цьому випадку основний корінець саджанця ріс швидше, ніж висихала волога навколо нього, й сосни починали приживатися.

Кучугурське городище

Найбільше татарське поселення в низинних плавнях Дніпра за 30 км на південь від міста Запоріжжя. У XIV столітті через це місце пролягав транзитний маршрут Шовкового шляху.

У межах городища знайдені залишки давнього міста площею до 10 га. Це поселення досліджували радянські археологи в 1953 році напередодні будівництва Каховської ГЕС.

На території Кучугурського городища відкопали залишки мечеті, лазні, цегляних татарських будинків, палацу та інших споруд заможних громадян. Тут також знаходили 200-грамові злитки для карбування монет, корейські та середньоазійські бронзові дзеркала.

На Шовковий шлях вказують й інші речі. А саме фарфорові посудини селадони. На той час їх робили лише в китайській провінції Лунцюань.

За словами наукового співробітника Національного заповідника Хортиця Олега Власова, у районі Кучугурського городища в 1360–1374 роках було місто Орду, або Шехр-аль-Джедід, — ставка хана Мамая. 

На знайдених монетах викарбувані назви Орду (Ставка), Орду аль-Джедід (Нова ставка) та Орду аль-Муаззам (Найвеличніша ставка).

У 1374 році настала велика посуха, через яку ординці Мамая покинули Великий Луг і дійшли до Криму.

Кам’янське городище

Сучасна пристань міста Кам’янка-Дніпровська Запорізької області. За описами Геродота, протягом VІ–ІV століть до н. е. цей горбистий мис був центром Великої Скіфії, а столиця площею 12 км² мала назву Метрополь. 

У 1900 році городище знайшов місцевий вчитель Сердюков. Згодом радянські археологи відкопали руїни каркасних садиб, напівземлянок, ливарень бронзи, ремісничих майстерень. 

Виявили також будинки з обпаленої цегли “татарського типу” та джучидські монети, що свідчить про присутність на цій території золотоординців. Каховське водосховище змило більшу частину руїн скіфської столиці.

Раніше ми також розповідали, що поступово дно Каховського водосховища починає оживати. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.