Російський терор щодня забирає життя людей. Кожна втрата — біль, який неможливо забути. 1 липня Україна зазнала ще однієї втрати.
Загинула українська письменниця, членкиня Українського ПЕН та документаторка воєнних злочинів в організації Truth Hounds Вікторія Амеліна. Про це повідомили колеги дівчини з організації ПЕН.
Її серце зупинилося у лікарні Мечникова у Дніпрі через несумісні із життям поранення, які Вікторія дістала під час ракетного удару окупантів по Краматорську.
Ракета влучила біля ресторану в центрі міста, де Вікторія вечеряла разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Ким була Вікторія Амеліна та що робила для України, розповідаємо далі.
Вікторія родом зі Львова, проте в шкільні роки вона переїхала з батьком до Канади. Вона могла обрати будь-який університет світу, та для здобуття вищої освіти обрала рідний Львів.
Ступінь магістра комп’ютерних технологій з відзнакою дівчина здобула у Львівській політехніці. Певний час працювала за спеціальністю у міжнародних технологічних компаніях, але потім здивувала світ своєю письменницькою творчістю.
У добірці її праць є дитячі книжки та романи, вони публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською, іспанською та англійською мовами та здобували міжнародні нагороди.
Крім того, вона влаштовувала літературні фестивалі. Один із них пройшов під назвою Нью-Йорк у селищі Нью-Йорк Донецької області.
З початком війни Вікторія Амеліна приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds. Працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України.
Наприклад, саме вона знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка у Капитолівці на Ізюмщині.
Робота надихнула її написати розповідь про українських жінок, які документують воєнні злочини, та їхнє життя під час війни. Нон-фікшн книга “War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War” має вийти друком за кордоном.
Також Вікторія займалася активною адвокаційною роботою:
Дівчина боролася за справедливість та робила все, щоб про злочини російської армії знали у всьому світі. Тож засновані нею культурні ініціативи мають жити далі, а документалістська робота не припинятися.
Сьогодні гине багато людей. Й завдання живих пам’ятати про кожну втрату. Читай історію командира Андрія Ткачука, який загинув на Київщині.
Не пропускай найцікавіше підписуйся на наш Telegram-канал.