Українці — унікальна нація. Ми вміємо єднатись, як ніхто у світі, задля спільної перемоги. Та іноді й у сварках між собою нам немає рівних.
Звичайно, усе це через те, що нам абсолютно не байдуже одне на одного, але під час війни конфлікти між собою можуть суттєво нашкодити спільній меті. Крім того, ворог лише й чекає, коли ми почнемо сваритися та не довіряти одне одному. Це його головна мета, щоб знищити нас навіки.
Разом з тим нам немає рівних у любові одне до одного та своєї Батьківщини. А для того, щоб їй допомогти, варто спробувати зрозуміти іншого.
КПТ-терапевтка Євгенія Чернега пояснила, як залишатися толерантними та порозумітися в умовах війни.
Насамперед потрібно зрозуміти, що наші непорозуміння та бурхливі емоції від того, що хтось чинить зараз інакше — лише наш страх перед небезпекою. В умовах війни ми вже звикли, що світ перетворився на чорно-біле кіно з гіперболізованими емоціями.
Та варто пам’ятати, що в українців одна мета на всіх, хоча йдемо ми до неї різними шляхами. Паралельно нам доводиться шукати власні способи, щоб впоратися зі своїми емоціями та стресом. Тому твердження, що хтось неправильно чинить, може звучати, як “ти — неправильний”.
Втім, не варто узагальнювати своє бачення інших та намагатися читати чужі думки. Ми все одно не знаємо, як мислить певна людина та у яких додаткових обставинах вона зараз перебуває.
З огляду на попередній пункт, варто зрозуміти, що крім обставин на людину можуть впливати її фізичні та психічні особливості.
Тобто за таких самих обставин хтось може активізуватись, щоб впоратися з власними емоціями, та має на це ресурс. В іншого ж може не стати сил чи то фізично, чи морально. І в кожному з цих випадків все абсолютно нормально.
До того ж так, само як і з читанням думок, ми не можемо спостерігати за людиною 24/7. Тому й побачити, як багато вона робить з того, що від неї залежить — теж неможливо.
Вимагати від когось робити ще більше, ніж він чи вона може, все одно що з пляшки на літр води витиснути два літри силою, стиснувши пластик. Це лише травмуватиме.
Нагадаємо, ніхто з нас не мав у досвіді проживання війни на повну. Та й у кожного вона своя. Хтось має покинути свій дім, інші перебувають в тилу, а комусь під силу піти на фронт і захищати країну саме там.
Кожен від початку повномасштабного вторгнення намагається знайти своє призначення у житті знову, оскільки воно почалося наново і ніколи не буде колишнім.
Тому ми почали шукати свої способи впоратися з новими обставинами, та в кожного цей шлях буде свій.
Хай як дивно не звучить, проте навіть у вулику у бджіл, з якими вже так часто почали порівнювати українців, існують свої особливі функції. Якщо всі робитимуть однакову роботу, механізм не зможе працювати.
У кожного свої особливості та обставини, про це ми вже пам’ятаємо. З огляду на це ми й обираємо свій фронт боротьби.
У когось є можливості та сили залишатися, тому й підтримує тил. А в когось уже немає дому або ж не стало сил постійно боятися, тому ця людина вимушена поїхати.
Хтось волонтерить, а хтось банально підтримує економіку країни тим, що купує каву щоранку та йде на роботу.
Так, найважливіша зараз праця — та, яку роблять ЗСУ, коли нищать ворога фізично. Проте якби ми всі стали це робити, то настав би момент, коли не залишилось би банально патронів чи ще чогось, що зараз необхідно нашим захисникам.
Якщо говорити зовсім спрощено, то кожна кава чи дві дорівнюватимуть снаряду, який полетить в окупантів та може знищити більше, аніж це було б можливо за інших обставин.
Крім того, саме своїми відмінностями ми перемагаємо однаковість. Різні думки демократії знищать одну ідею тоталітарного культу.
Здавалося б, банальна любов, про яку ми так звикли говорити ще за мирного життя. Саме вона рятує нас під час війни.
Комусь допомагає триматись кохання до певної людини, але не забуваймо про любов до всіх українців. Саме вона здатна допомогти нам порозумітись та спробувати почати довіряти одне одному. І саме це почуття — наш вибір.
У ситуаціях, коли дії іншої людини починають злити, спробуйте припустити, що її наміри — добрі. Просто поки не вдалося побачити їх. Тому краще плекати в собі допитливість та шукати позитив у діях кожного українця.
Зараз ми часто буваємо категоричними, бачимо світ чорно-білим. Проте до своїх співгромадян варто бути трохи добрішими.
У всіх нас уже викривлене сприйняття світу, а емоції іноді виходять через край. Хтось зривається, а комусь важко проявляти будь-які почуття.
Так чи інак, не критикуймо одне одного одразу. Спробуймо усвідомити, що ми не знаємо усього, що переживає інша людина. Ліпше припускати, що в кожного українця — свої добрі наміри.
Щоб мати змогу порозумітись та прийняти свої відмінності, варто ще й знайти спільне. Це часто рекомендують психотерапевти сімейним парам.
Тож потрібно спершу подумати, що саме може об’єднувати двох кардинально різних людей. Найпростіше — це перемога України, її свобода та незалежність. Навіть цих простих думок вистачить, щоб відчути полегшення та зменшити напруги.
Ще один гарним способом для єднання та порозуміння є усвідомлення потреб іншої людини. Вони можуть бути глобальними та спільними, такими як єдність чи свобода. Або ж прагнення власної безпеки чи безпеки рідних та близьких.
Коли розумієш, що необхідно тій чи іншій людині, або ж навіть просто припускаєш, якими можуть бути її мотиви, то це дає почуття полегшення.
Після цього легше пояснити собі, що кожен шукає свої шляхи для задоволення власних потреб. А це, своєю чергою, допоможе порозумітися з іншими та не посваритись у найбільш відповідальний момент.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, чому нас переслідує почуття невизначеності та як із ним жити.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!