Не вбивайте в собі любов! 94-річна Едіт Егер, що пережила Аушвіц, про те, як навчитись жити під час війни

Її витягли з купи мертвих тіл. Невідомо скільки Едіт Егер там пролежала зі зламаною спиною, черевним тифом, пневмонією і плевритом, щоб повернутись до життя та впоратись зі своєю травмою перебування у концтаборах Аушвіц та Маутгаузен.

Едіт не розповідала про пережите навіть своїм дітям і намагалась якось існувати далі, однак дружба з психіатром Віктором Франклом дала їй шанс на щасливе майбутнє.

Вона зацікавилась психологією, подивилась в очі своєму жаху, повернувшись в Аушвіц, а також почала допомагати іншим почати жити після страхітливого минулого.

Тепер, коли історія повернулась на рейки нічного кошмару та прямує шляхом Другої світової війни, 94-річна докторка психології Едіт Егер розповіла в інтерв’ю НВ про те, як впоратись з синдромом вцілілого, подолати почуття безвиході та знову почати жити.

Зосередитись на сьогоденні

Після пережитого травматичного досвіду людина може часто ненавмисно повертатись думками у ті страхітливі моменти. Іноді хтось починає думати про те, а що було б, якби вдалось вчинити інакше. Однак саме це може забирати внутрішні сили.

Натомість психологиня радить зосередитись на сьогоденні та спробувати прийняти той факт, що минуле не зміниться, як би цього не хотілось. І позбутись переживань за майбутнє, оскільки ніхто не може знати напевне, що трапиться завтра.

Позбутись питань, на які ніхто не знає відповіді

Психологиня розповідає, що дехто може ненавмисно впадати у стан жертви та постійно запитувати себе: “Чому я? За що це мені?”.

Читати на тему

І знову глухий кут самокатування — що таке провина вцілілого та як допомогти собі в цьому стані

Психотерапевтка Анна Могильник розповіла, що таке почуття провини вцілілого та чому воно виникає.

Однак ніхто не може дати відповіді на ці питання. Натомість жінці допомогло інше питання: “Що далі?”. Саме воно налаштувало фокус Едіт на іншу реальність та допомогло вижити під час бойових дій.

Дати собі можливість відчути все своє горе

Едіт Егер впевнена, що кожній людині, яку спіткало горе, не потрібно намагатись придушити свої емоції. Ліпше буде пропустити їх через себе і не давати їм довго накопичуватись.

Я багато кажу про тріаду: “горювання-почуття-зцілення”. Для того, щоб відгорювати, важливо почати відчувати, дати почуттям проявитися.

Однак дуже важливо не застрягнути в цьому прояві своїх емоцій, оскільки існує небезпека відчути повне внутрішнє спустошення та віддалитись від реального життя.

Дозволяти собі радощі

Мабуть, кожен зараз відчуває певний сором за те, що іноді вдається робити якісь звичні речі, оскільки комусь може бути недоступним задоволення базових потреб у воді чи їжі. Навіть коли їси хліб, може промайнути думка, що у когось його немає, і стає дуже прикро.

Однак психологиня запевняє, що дозволяти собі як звичні речі, так і привносити у своє життя радощі можна і треба. Це не зробить комусь іншому шкоди. Навпаки, якщо відняти їх у себе власноруч, то мета ворога буде втілена.

Дайте собі відповідь на питання – як вам допомагає те, що ви собі забороняєте щастя і радість? Як це допомагає тим, кого ви любите і хто вас любить?

Якщо ж дозволяти собі щось приємне, то можна відчути контроль над власним життям та певну свободу вибору. Таким чином можна проявляти любов у першу чергу до себе та підтримувати це почуття до інших, оскільки саме такого доброго і теплого зараз багатьом не вистачає.

Любов та провина не можуть співіснувати. Там, де з’являється провина, зникає любов. Важливо не вбивати в собі любов і надію.

Неочікувана війна, потреба адаптуватися до нових умов життя, незнання мови в іншій країні, постійна небезпека — це точно не те, що ми планували на 2022 рік. Багато хто й досі страждає від почуття невизначеності. Читай, як відновити звичний ритм життя під час війни.