Робити хоч щось — недостатньо: психолог пояснює, чим небезпечна жалість до себе і як з нею боротись

Здавалося б, усе добре, ось працюєш ти старанно на улюбленій роботі, заробляєш скільки хочеш і навіть маєш досягнення у минулому, до яких іншим ще десятки років потрібно працювати. Або ж навпаки не надто радієш, коли дзвонить будильник і потрібно повертатися в офіс, а із досягнень — давні шкільні грамоти.

Що ж може бути спільного у цих двох ситуацій?

Хай як не звучить дивно, людина і в першому, і в другому випадку може легко спіймати себе на почутті жалості. Комусь шкода, що не все у житті складається так, як хотілось, іншому — що більше нічого й не хочеться.

Причин для такого стану може бути безліч. Однак чому не варто надовго залишатися в ньому та як боротись із жалістю, пояснює психолог Кирило Зіньков на своїй сторінці в Instagram.

Чому жалість до себе — не надто корисне почуття

Як стверджує психолог, жалість до себе насамперед небезпечна тим, що продиктована більш глибинним почуттям сорому. Через нього людина бачить себе як недостойну, принижену, невідповідну певним критеріям соціуму.

Окрім того, цього стану варто якомога швидше позбутись, оскільки застрягти у жалості досить просто. Тоді й не зчуєшся, як лежатимеш на дивані без жодного бажання щось робити.

Читати на тему

”Швидка” психологічна допомога — як позбутися апатії

Як побороти апатію, де знайти мотивацію та ресурс на зміни у житті — розповідаємо в матеріалі.

Чому просто щось “робити” з жалістю недостатньо

Саме питання почати щось робити — не проблема для тих, хто жаліє себе, оскільки це не допомагає. Найчастіше у всіх спробах впоратись із жалістю люди намагаються щосили подолати свої почуття нещадно, і часом із садизмом, як стверджує психолог.

У моменти жалості до себе людина зазвичай відчуває, що вона:

• робить усе не так;
• робить недостатньо;
• не робить нічого взагалі.

Тому коли хтось намагається бути автором свого життя, встигати все і робити більше, заробляти багато, то забуває, що у житті не все так просто. Натомість дивиться навколо себе і бачить таких, як і він/вона, невпевнених у собі людей, які щосили намагаються здаватися кращими, ніж вони є, і показувати, що у них у житті все добре.

Через це планка очікувань та ідеалізації зростає непропорційно до реальності, не враховуючи усі непередбачувані фактори, які можуть по-різному впливати на життя будь-кого.

Як же впоратись із жалістю до себе?

Кирило Зіньков розповідає, що за часи своєї практики чув дуже багато історій успішних топ-менеджерів, мільйонерів, директорів, артистів, блогерів, маркетологів, айтішників, яким не допомогло те, що вони почали робити більше.

Кількість зароблених грошей та додаткових годин на роботі аж ніяк не допомогли їм подолати свою тривогу чи депресію або ж перестати відчувати жалість до себе.

Справа не в компульсивному накопиченні досягнень, а в розумінні себе.

Якщо комусь потрібно лежати на дивані, то треба лежати на дивані. Однак у разі, якщо це не допомагає відновитись, а переростає в депресію, треба проходити лікування у спеціаліста, а не намагатись поринути ще глибше у роботу.

Іноді ми можемо дивитись на людей, які досягли неймовірних висот, і думати, що в них усе було якось просто, а почуття щастя їх ніколи не покидало. Проте все не так, як здається з першого погляду. Читай розповідь психолога про те, що ховається за історіями успіху.