Не лише “Як ти?” Слова, що підтримують: як спілкуватися з військовими після фронту

Людей у пікселі на вулицях і в нашому оточенні стає дедалі більше. Комунікація з тими, хто пережив важкі випробування на полі бою, може вимагати особливого підходу.

Як спілкуватися, яких тем уникати у розмовах, як перетворити банальне “як ти?” на справжні слова підтримки. Про це все ми поспілкувалися із психологинею Реабілітаційного центру БФ Милосердя та здоров’я Ольгою Павленко.

Щирість та власний ресурс

Ольга одразу пояснює, що до війни нинішні військові здебільшого займалися далекими від військової служби справами, мали абсолютно різні соціальні статуси, освіту тощо. І так само мають абсолютно різний тип нервової системи. Відповідно і реакції на певні події та зовнішні фактори у людей будуть різнитися. Особливо, коли йдеться про військові події.

Психічно та ментально здорова людина потрапляє на фронт і одразу отримує надмірне психічне навантаження. А хтось ще, на додаток, дістає вогнепальні поранення, баротравми, контузії (акубаротравми) тощо.

Ольга каже, що в усіх однозначно буде бойовий стрес, усі переживатимуть абсолютно іншу реальність, де мозок військового адаптується до обстрілів, крові, поранень, до того, з чим раніше не доводилося стикатися.

Війна змінює всіх, і всі ваші знайомі тепер стають “знайомими незнайомцями”. Зважаючи на це, треба обирати певний тип комунікації.

Найкращі способи виразити підтримку військовому

Не існує одного-єдиного правильного варіанту, стверджує Ольга. Слова підтримки дуже індивідуальні. Найперше і найголовніше — ми самі маємо бути в ресурсі, позитивно налаштовані.

Знайомі військові

Зі знайомими військовими важливо бути уважними до їхніх емоційних потреб. Наприклад, перед обіймами чи плесканням по плечу, Ольга рекомендує обов’язково запитати та з’ясувати, чи бажає людина цього фізичного контакту. 

Під час розмови важливо уникати гучних звуків та різких рухів, які можуть стати тригерами. Підтримка має виражатися через спокійний тон та позитивне ставлення, твою присутність в житті цієї людини.

У будь-якому разі, військовим завжди приємно чути, що ми їм вдячні за роботу, за їхні бойові задачі, які вони виконують. Якщо ти його дружина, радить Ольга, кажи “ти мене надихаєш, я про тебе думаю, тобою пишаюся”, і загалом будь-які слова, що дають відчуття того, що ти поруч, навіть якщо ти фізично далеко.

Варто розповідати рідним військовим більше позитивних новин з власного життя. Найголовніше — робити це щиро.

Незнайомі військові

При спілкуванні з незнайомими військовими, маємо завжди пам’ятати про три основні пункти — доречність, тактовність, контекст. Але найперше — ніколи не порушувати кордонів військовослужбовців. Підтримку можна показати різними способами.

Наприклад, якщо в магазині стоїть черга в касу, а ти є менеджером магазину, можна викликати додаткового працівника та обслужити військового без черги.

Якщо це кав’ярня, то можна зробити невеличкий комплімент: цукерку або печиво, адже багато хто з військових любить солодке. Це також буде підтримкою, подякою. Необхідно, щоб військові розуміли, що ми живемо у відносно мирних містах, відпочиваємо, але завжди пам’ятаємо завдяки кому.

Не мовчати, виходити на акції протесту — це теж підтримка, солідарність, і пам’ять про тих, кого вже немає, чи про тих, хто досі в полоні. Показувати шану своїми діями. Інформація інтернетом шириться дуже швидко, і військові також бачать такі заходи. 

Читати на тему

Біль, підтримка, віра і любов… Фільми про втрати на війні, та способи їх пережити

Інколи рішення може прийти звідти, звідки його не чекаєш. Тримай добірку фільмів про переживання втрат.

Чи можна підходити на вулиці?

Психологиня запевняє, що це може бути приємно військовому. Але варто пам’ятати, що ти абсолютно нічого не знаєш про цю людину: який у неї внутрішній стан, чи є травми, контузії. Тож тут треба бути максимально обережним. Інколи краще не підійти, ніж підійти.

І, звісно ж, не забувай про етикет — не роби без різких рухів, говори спокійним, плавним тоном. Ти маєш бути передбачуваним (-ою).

І завжди пам’ятай про контекст. Спочатку варто поспостерігати, в якому стані та настрої людина. Наприклад, якщо це якийсь захід, де багато людей, всі навколо в гарному гуморі, військовий усміхається і відкритий до спілкування — тоді розмова піде легше. І абсолютно інший контекст, якщо людина заглиблена у свої думки, приміром, обирає щось в магазині, тоді, найімовірніше, підходити буде недоречно.

Розмовляти треба тільки щиро!

Адже в зоні активних бойових дій у військових відбувається загострення інстинктивних реакцій, психіка налаштовується на виживання. Це призводити до того, що військові здебільшого стають більш чутливими до справжніх емоцій. Вони з легкістю відрізняють фальш.

Однозначно можна казати: “дуже вдячна (-ний) за те, що ви робите; дякую за вашу роботу; я так ціную те, що ви робите”. Військовим важливо знати, що люди в тилу розуміють, що відбувається на передовій й допомагають, донатять в міру сил.

Обов’язково, якщо бачиш військовослужбовця, і він на тебе дивиться — не уникай зорового контакту, не відводь погляд. А тоді можна й щиро усміхнутись, без жалю в очах.

Цими людьми треба захоплюватись, а не співчувати, адже здебільшого вони набагато сильніші духом, ніж ми з вами, запевняє психологиня.

Особливо, якщо у військового немає, наприклад, кінцівки чи є інші виражені поранення. Це наша реальність, таких людей ставатиме більше, тож і дітей варто навчати такої поведінки.

Головне правило — без недоречних запитань

Не варто запитувати військових: “коли закінчиться війна”, “а що там прорив?”, “як вам Головнокомандувач?”, “що думаєте про президента?”, “скільки це все може тривати?” тощо.

Не вживати кліше, типу: “я тебе розумію, я тобі допоможу”. Коли людина каже військовому — “я тебе розумію”, вона наче знецінює його досвід. Ми не можемо фізично, біологічно, по своїй природі, зрозуміти іншу людину, яка пройшла певний досвід. Краще сказати: “я навіть уявити не можу, що тобі довелось пережити, якщо ти готовий поділитись, я поруч з тобою”.

Залишайся передбачуваною (-ним).

Правила спілкування тепер точно зміняться. Військовий у відпустці, чи мобілізований — правила будуть різнитися. Люди на війні наче перебувають в іншій реальності, тож і повертаються іншими особистостями. Це необхідно пам’ятати й починати заново формувати комунікацію.

Військовий в зоні бойових дій — стратег, планує на декілька кроків вперед. Якщо не спрацював план А, спрацює Б і т.д. Так само й у мирному житті: для них все має бути передбачуваним. Наприклад, пригадує Ольга, коли в кабінеті психолога військовослужбовцям дають змогу обрати де сісти, здебільшого вони сідають біля дверей або навпроти дверей, щоб мати змогу контролювати ситуацію.

Відповідно, й сюрпризів не треба влаштовувати. Якщо це твій чоловік/дружина, і ти завжди поводилася (-вся) певним чином, то хай все так і залишається, не фантазуй і нічого не вигадуй.

Не варто нав’язувати свої сценарії. Краще пропонувати: “обери, як ми проведемо час, є можливість така, і така, що тобі підійде?”.

Наприклад, якщо він/вона до цього любив (-ла) борщ, і ви пропонуєте піти на обід до мами, не варто нав’язувати лише цей сценарій. Просто скажи: “мама приготувала твій улюблений борщ, підемо?”.

Дійсно, навіть про такі елементарні речі варто запитувати. Буває так, що колишня улюблена страва у військового тепер має іншу неприємну асоціацію, це навіть може тригерити.

Ще один важливий момент — не варто розповідати в негативному ключі про свої побутові проблеми: зникло світло чи вода, зламалася автівка, дитина порвала джинси, наберись сміливості й вирішуй ці незначні питання самостійно. В жодному разі не можна скаржитись, адже вам обом ні настрою, ні морально-бойового духу це не додасть, а навпаки пригнічуватиме.

Зрозумій — людина захищає нас всіх в екстремальних умовах, у неї надмірне перевантаження, а після твоїх скарг, ще й додасться почуття провини. А там де є почуття провини, там немає розвитку, настрою, натхнення тощо.

Доречним буде, якщо ти не станеш розпитувати військового, а станеш активним слухачем. Не запитуй: “що в тебе болить, що тебе мучить…?”, просто будь поруч та проявляй щирість. Бо коли по очах видно, що ти налаштована (-ний) слухати, то людина сама почне говорити про те, що болить.

Тоді можна вставляти запитання: “чи можу я тобі допомогти?”; “я тут для тебе”; “я розумію, як для тебе це важливо”; “для мене важливо, що ти повернувся (-лась)”.

Про що не говорити

Стоп-фрази, які не треба промовляти: “коли закінчиться війна?; “розкажи щось цікавеньке з фронту”; “ти вбивав (-ла)?”.

Військові виконували різні задачі на фронті, тож краще сформулювати питання так: “які бойові задачі ти виконував (-ла)? Чи хотів (-ла) би ти мені розказати, мені цікаво”. Взагалі краще створювати атмосферу, щоб він/вона сам (-а) якомога більше розповідав (-ла).

Не треба применшувати сили ворога і казати, наприклад: “ой, ті чмоні, що вони можуть?!”. ЗСУ мають справу з дійсно сильним ворогом, і військові це знають і розуміють.

Також уникай фраз на кшталт: “наші герої непереможні”. Пам’ятай: всі військові, в першу чергу, люди, а не Бетмени.

Читати на тему

Закрився у собі та не міг розмовляти — воїн ЗСУ Ярослав про те, як сахався психологів, але лише завдяки їм повернувся до життя

Як психологи допомогли військовому повернути ментальне здоров’я до ладу

Не змінюй тон розмови

Не варто до військових використовувати зменшувально-пестливі слова. “сонечка-хлопчики” — це не слова для воїнів, які захищають нас і нашу країну, додає Ольга. Не варто сюсюкати.

А от жартувати — непогана ідея. Звісно, як завжди, пам’ятаючи про доречність. Якщо ти точно знаєш, що в людини гарне почуття гумору і вона сама продовжує жартувати — не зупиняйся.

Гумор, особливо в нашому українському менталітеті, — це те, що нас рятує, додає психологиня.

Знов таки, головне — влучити в тон розмови. Краще трошки спочатку поспостерігай за людиною, з якою хочеш пожартувати.

“Як ти” це не “How are you”

Питання “Як ти?” нині стало викликати деяке несприйняття і штучність. Проте психологиня каже, що можна не змінювати питання, головне — ЯК саме ти це скажеш, з яким посилом та подачею, що будуть виражати в цей момент твої очі.

Ці слова дійсно мають силу, якщо не звучать як традиційне “How are you” — просто як привітання у західних країнах.

Завжди треба визначити для себе: “для чого я ставлю це питання?”. Просто щоб отримати зворотний зв’язок, чи все ж почути щось конкретне і виказати слова підтримки — у всіх випадках це зовсім різний контекст.

Насправді — чим замінити це питання, задаються усі, навіть психологи, каже Ольга. Але правильної відповіді, окрім щирості, немає. Можна персоналізувати звернення, аби людина відчула зв’язок і твою зацікавленість. Краще бути щирим і чесним. Можливо сказати: “як ти себе почуваєш?”. Казати про більш конкретні речі, а не просто “як ти?”.

Розумним кроком було б навпаки робити проекцію на себе. Наприклад: “я хочу дізнатися (мені важливо знати), як ти почуваєшся”; “мені важливо, як ти сьогодні”.

Іноді краще помовчати

Не варто думати, гадати, чи готова людина розмовляти, чи ні. Якщо військовий захоче, то він точно почне ділитися тим, що із ним було. А от самостійно краще фронтових тем не підіймати.

Військові звикли чітко, по суті, виконувати бойові задачі або ставити ці задачі, в них немає звички казати одне, а мати на увазі інше. Якщо він/вона дійсно захоче, то однозначно почне розповідати.

Але не дивуйся, якщо військовий скаже: “я хотів (-ла) би цим поділитися, але не з тобою, може зі спеціалістом, а може з побратимами”. Тоді точно не варто намагатися продовжувати щось розпитувати.

Просто активно слухай. Але забудь про катастрофізацію. Не треба фраз на кшталт: “о, Боже, що тобі там довелось пережити!”. Тут знову пригадай фразу, про яку вже говорили: “я не уявляю, що тобі довелося пережити, я поруч, я слухаю…”.

Плюс до того, краще взагалі не зачіпати тем здоров’я. Наприклад: “я пам’ятаю, у тебе боліла спина, як же ти носив ту плитоноску?”. Спочатку постав собі питання: “з якою метою я запитую, чи я зможу якось зарадити, чи я є лікарем-хірургом, що дійсно може допомогти?”. Якщо ні — такі питання абсолютно недоречні.

Спить вдома в спальнику? Це ок!

В нинішніх умовах, додає Ольга, нам всім вкрай необхідно знати і розуміти поняття Психоедукація — це пояснення природи поведінки.

Тобто все, що відбувається з психікою здорової людини — це, як правило, норма.

Наприклад, якщо військовий приїхав з активних бойових дій, закрився в кімнаті й не хоче говорити, то не треба його чіпати, він так адаптовується. Це нормально. Це може бути елементом декомпресії.

Що ж це таке? Уявіть, розповідає Ольга, тільки-но військовий (-а) адаптувався (-лась) до того, що відбувається на фронті — постріли, поранення — всі його/її резерви направлені на виживання, і через якийсь час людина відправляється у відпустку додому на 10 днів. Звісно, що тут йому/їй знову буде потрібен час на адаптацію.

Треба розуміти — так як раніше, до війни, уже не буде, і людині потрібна ця адаптація. І наша задача — дати йому/їй цей час, а не лізти та розпитувати.

Маєш бути готовою (-им), що військовому може буде комфортно спати окремо, можливо навіть не на ліжку, а на підлозі в спальнику — ти маєш його/її підтримувати навіть в цьому і не проявляти здивування.

Бути на позитиві

Ще один дуже важливий момент. Треба спробувати забути про негатив. Річ у тому, що наш мозок схильний більше сприймати негативну інформацію, така еволюція людини, щоб вижити. Достатньо подивитися 5-6 поганих новин в соцмережах — і все, ми починаємо додумувати й дофантазовувати негативні сценарії.

І це має згубний вплив на психіку, нагадує Ольга. Тому під час спілкування з військовими краще не зачіпати негативних тем. Адже одна негативна тема тягне іншу, і це як сніжний ком. Тому розмови переводимо більше в позитивне русло. Краще говорити про таку реальність, щоб цією розмовою підтримати свій і військового морально-бойовий дух.

Зрозуміло, що ми живемо не в ідеальному світі, не надягаємо рожевих окулярів, але треба переміщати фокус на інше. На фонди, які весь час збирають шалені кошти, волонтерів, які ці кошти акумулюють, прекрасну молодь, яка є в Україні, на те, що ми рухаємося, не стоїмо на місці —  позитивні теми мають знайтися.

І у підсумку — просто пам’ятай, що для військовослужбовців надзвичайно важливим є розуміння того, що їх чекають. Чекають в країні, яку вони захищають, чекають в родинах, на роботах. Їм важливо знати, що вони ризикують життям не просто так, і це має бути чітко усвідомлено тими людьми, які в тилу. Цього воїнам буде достатньо.

І це ми можемо давати їм своїм мисленням, своїми конкретними діями, підсумовує Ольга Павленко. 

---

Цей матеріал є частиною нашого спільного спецпроекту з Реабілітаційним центром Милосердя та Здоров’я, який займається фізичною та психологічною реабілітацією ветеранів, чинних військових та їхніх родин. 

У низці матеріалів ми розповідатимемо історії українських військових, даватимемо цінні поради від спеціалістів Реабілітаційного центру як для військових, так і для цивільних.

Адже суспільство має забезпечити відповідне ставлення до захисників та захисниць, а також умови, в яких їм буде легше відновлюватися, спілкуватися й адаптуватися. Це надважливого, і кожен та кожна з нас має докласти до цього зусиль. 

А підтримати діяльність фонду Милосердя та здоров’я можна тут. 

---

Якщо війна безкінечно виснажує, радимо почитати в нашому матеріалі, як із цим боротися. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.