Будапештський меморандум — міжнародна угода, яка на папері гарантувала безпеку країнам, що відмовилися від ядерної зброї, зокрема Україні. У реальному житті цей документ виявився пустими словами, що не мають жодного значення через недобросовісність однієї з учасниць домовленостей. Звісно, йдеться про РФ та її загарбницьку політику та ядерний шантаж.
Однак у 1992 році, коли в Україні розпочався процес, який позбавляв нашу державу ядерного статусу, світ вбачав більшу загрозу від молодої країни, а не від Москви, з якою звик співпрацювати.
Тож які причини того, що Україна позбулась ядерної зброї? Хто наштовхнув її на цей шлях? А також чи дійсно Україна мала третій за розміром ядерний арсенал світу? Вікна розібрались у всіх цих питаннях, які й досі нависають над українцями з кожною погрозою зі сторони країни-агресорки.
Повномасштабна війна зробила видимими проблеми, які українці часом не помічали. Досить довго питання ядерного статусу нашої країни не підіймалося — з того моменту, відколи всі боєприпаси були вивезені у РФ та підписані відповідні договори.
Зараз саме цими снарядами повсякчас ворог погрожує як Україні, за які він колись “гарантував” безпеку та суверенітет, так і всьому світу, зокрема США, разом з якими й переконував українське керівництво позбутись ядерного статусу. Адже вважалося, що станом на 1991 рік наша держава мала третій за розміром ядерний арсенал світу.
Склад ядерних боєприпасів України станом на 1991 рік виглядав так:
Перший український президент Леонід Кравчук запевняв, що цим арсеналом неможливо було управляти саме Україні, оскільки всі запуски здійснювались все одно з Москви. Та ще у 90-х роках минулого століття існували й протилежні думки. Зокрема проти позбавлення України ядерного статусу виступали В’ячеслав Чорновіл, Лев Лук’яненко, Віктор Бедь, Володимир Толубко, Вілен Мартиросян, Олександр Скіпальський, Григорій Омельченко.
За словами Анатолія Беня, у книзі Треті за могутністю, перші за наївністю. Хто і як нас обеззброїв, Леонід Кравчук у 1991 році отримав не просто якусь молоду державу. Адже близько десяти відсотків ядерної зброї СРСР розташовувалося на теренах України, де служили майже мільйон військовослужбовців. Тому практично кожен десятий українець був дотичний до військової сфери, отже були й спеціалісти, які могли займатись саме ядерним озброєнням. Крім того, залишалася й потужна база підприємств з колективами інженерів-конструкторів.
Такої ж думки дотримується й заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко. В інтерв’ю виданню Обозреватель військовий поділився, що вважає — Україна могла й далі експлуатувати тактичну ядерну зброю.
Ми були експлуатантами цього озброєння. В Україні були наші офіцери, які обслуговували ядерні боєголовки. Звісно, вони могли б успішно виконувати завдання й досі.
Старт МБР Р-36М Дніпро, що була повністю спроектована і вироблялася на території України
Леонід Кравчук, який відіграв ключову роль у відмові України від ядерного статусу, в інтерв’ю Яніні Соколовій зазначав, що наша держава не управляла запуском ракет з боєголовками. Це вважається однією з основних причин, яка спонукала до відмови.
Ми знали, що ми ними не управляємо. У мене не було чорної валізи: вона була в Москві. Я міг тільки телефоном говорити з командувачем ракетної армії. Він міг виконувати або не виконувати мої прохання, не кажучи вже про доручення: це нереально було. Ядерна зброя перебувала за межами контролю України.
Також Леонід Кравчук стверджував, що обслуговування та необхідність замінити боєголовки, щоб запобігти радіаційному забрудненню, на той час мало високу вартість. І цього нібито Україна не могла собі дозволити.
Ще одна причина, яка була не менш вагомою, — це потенційна загроза опинитись у міжнародній ізоляції. Адже США та РФ ще від проголошення відновлення незалежності України прагнули бачити нашу державу без’ядерною та тиснули усіма можливими способами.
Зокрема, американська сторона переймалася за свою національну безпеку, оскільки Міжконтинентальні балістичні ракети, які розташовувалися в Україні, з часів СРСР були націлені саме на об’єкти у США. Щодо інтересів РФ, то про це ми можемо судити хіба що вже зараз.
Шлях до ядерного роззброєння був розпочатий ще у 1990 році, коли у Декларації про суверенітет України було зазначено бажання стати в майбутньому постійно нейтральною державою та дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти та не набувати відповідної зброї.
24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний статус України. А вже за два місяці підписала Мінську угоду. Так, це була ще одна сумнівна домовленість з РФ у столиці Білорусі, але тоді вона затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території України.
Попри те, що США пропонували знищити ядерну зброю, було обрано дослухатися до РФ та передати снаряди їй. Уже у травні 1992 року була вивезена вся тактична ядерна зброя з України, хоч і тривали перемовини про стратегічну.
У листопаді того ж року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а вже 5 грудня 1994 року був укладений Будапештський меморандум про неядерний статус України, за яким з території нашої держави мали вивезти ще й стратегічне ядерне озброєння. Тому коли було вивезено останню боєголовку 2 червня 1996 року, Україна втратила ядерний статус.
Ядерний комплекс Піонер в Музеї ВПС України
У 1996-2001 роках було також було знищено шахтно-пускові установки для балістичних ракет. А на початку 2000-х років вони були передані Росії як плата за газ, або відправлені до музеїв.
— В України забрали все тактичне ядерне озброєння 1992 року, а стратегічне — 1994-го, згідно з Будапештським меморандумом. Чому спочатку забрали тактичне? Тому що нібито воно не так централізовано керувалося. Але все це були казки — про те, що нібито все керується тільки з Москви та ніяк інакше, — пояснює такий порядок вивезення ядерного озброєння з України генерал-лейтенант Ігор Романенко.
У світі 195 держав. Серед них є кілька, які тримають в напрузі весь світ, адже мають на озброєнні ядерні боєголовки. Читай, скільки країн світу має арсенал ядерної зброї.
А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!