Втратив друга, але продовжив його справу: інтерв’ю Юрія Капустяка, який після загибелі Да Вінчі став командиром його підрозділу

Майор Юрій Капустяк на псевдо Капуста багато років віддав службі. Та війна забрала у нього, як він говорить, ще й частину його самого — близького друга Дмитра Коцюбайла на псевдо Да Вінчі.

Після загибелі товариша та за сумісництвом командира чоловік взяв на себе відповідальність за справу, яку почав легендарний доброволець. Тепер, говорить, хоче прийти до нього на могилу та сказати, що Україна нарешті перемогла.

Яким був спільний шлях на повномасштабній війні та як тепер бути новим командиром, Юрій Капустяк розповів в інтерв’ю FRONT 18.

Про початок повномасштабної війни

24 лютого я був заступником командира батальйону 24-ої механізованої бригади. Повномасштабна війна застала мене вдома — я звільнявся, проходив ВЛК. У той день ввечері вирушив на Схід до свого батальйону в місто Золоте.

Після двох місяців Лиману ми повернулися в бригаду і прийшов наказ на мене і нашого начальника штабу Олега Лотоцького — підвищення в 115-ту бригаду командирами батальйонів.

Мені підпорядковувалися прикордонники, поліція і безпека міста. Ми робили блокпости, формували оборону самого міста.

Тоді ще Рубіжне не було взяте. Активність дій була на Ізюмському напрямку. Та коли мене вивели з Лиману, замість мене зайшли три батальйони 79-ої бригади, десантники. Вони довго не втримали місто. До місяця часу ще чинили спротив, і місто взяли. Сили були нерівні. Людський ресурс у ворога дуже великий.

Про знайомство з Да Вінчі

Нас познайомив Валерій Федорович Гудзь. Це був 2017 рік, село Зайцеве. Ми зустрілися на зупинці. Комбриг привіз Діму і сказав: “Від сьогодні ви будете воювати разом”. До того я не мав справу з добровольцями. Я кадровий військовий, закінчував академію, тому ніколи з ними не перетинався.

Діма з Фагота мав великий настріл. А ми на Зайцевому ніяк не могли рознести ворожий ВОП. Діма за дві хвилини випустив дві ракети й просто спалив його. Я тоді зрозумів, що можна і так. Він передав свій досвід мені. З того моменту ми вже почали в парах працювати.

Ми постійно спілкувалися та шукали варіанти, як можна знищити противника, як ефективніше це зробити.

Про спільну службу з Да Вінчі та новий підрозділ

Ми зідзвонювались. На початку повномасштабної війни, де тільки Діма не був: і під Києвом працював, і в Запоріжжі, до мене в Сєверодонецьк приїздив, коли я прийняв батальйон 115-ої бригади.

Тоді ж сказав, що всі його бійці мобілізуються, запропонував йти до нього заступником. На що я зразу відповів: “Мені тебе сам Бог відправив”. Я не роздумував абсолютно, бо в 115-му була важка ситуація. Я приїхав приймати батальйон, якого вже не було.

Я доєднався до підрозділу в Лисичанську, хоч ще офіційно значився в 115-ій, але вже воював з Да Вінчі. У Білогорівці ми тоді багато роботи зробили. Першу трофейну техніку разом брали: танк Т-72, два БМП.

Сонцепьок то Да Вінчі ще до мене здобув. Під Києвом його взяли. Снаряди до нього ми шукали по всій Україні. Ізюм, Балаклея. Де ми тільки не лазили, щоб знайти пару ракет до нього. Таким чином назбирали понад 60 ракет.

Так само танкова рота у нас складається виключно з трофейних машин. Своїми силами відремонтували, поставили на баланс і на їхніх танках, їхніми снарядами вбиваємо їх. Прекрасно!

Читати на тему

”Я на війні з 18 років.” Легендарний військовий Да Вінчі загинув під Бахмутом — його історія

Пам’яті Героя України. Яким був Дмитро Коцюбайло на псевдо Да Вінчі.

Спочатку ми були в ССО. Виконували спеціальні дії, спеціальні задачі. А коли нас переформатували в Сухопутні війська, механізовану бригаду, отримали броньовану техніку, дали артилерію нам. І так ми стали механізованим батальйоном.

Ми з Лотоцьким (Олег Лотоцький — начальник штабу 1-го батальйону 67-ої бригади, — ред.) тішилися, бо ми все життя в піхоті, то нам нічого дивного. А для хлопців було трохи незрозуміло з ССО іти в піхоту.

Але у нас дуже вмотивовані люди, їм не треба пояснювати, чому вони прийшли саме в цей підрозділ, що їх чекає.

У нас одна з найкращих артилерій завдяки Да Вінчі, який вибудував мінометну батарею, артилерійську батарею. Вони реально одні з найкращих в країні.

Гонор вступив у підрозділ ротою. Вони прийшли ще до мене. Дике поле сформувалося вже у нас на базі батальйону. Хлопці придумали собі таку назву. Це наші розвідники. Вони також одні з найкращих у ЗСУ — відважні, розумні, сильні.

А з 1 липня ми будемо окремим батальйоном. Він матиме ім’я Героя України Дмитра Коцюбайла.

Про загибель Да Вінчі

Ми мали втримати трасу на Хромове, її називали дорогою життя. Противник вже вийшов на цю дорогу. І ми три дні штурмували, відбивали посадки, щоб завести нашу піхоту на втрачені позиції. Постійно вели штурмові дії, була велика кількість обстрілів.

Після штурму ми повернулися в Часів Яр, де нас накрила ворожа артилерія, касетні снаряди. Нас було троє: я, Мітчел і Да Вінчі. Нам пощастило, а в Діму влучив уламок.

У нас був евак, лікарі, кров. Все мали. Але поранення було не сумісне з життям.

Як це — очолювати батальйон після Да Вінчі

Я дуже не хотів. Так склалося, що наші хлопці висловили мені довіру. І командири підрозділів ухвалили рішення, щоб я очолив батальйон після Діми.

Це робота: складна, важка. Багато її. Діма кожного дня, не покладаючи рук, працював і на виході ми маємо прекрасний батальйон.

Коли загинув Да Вінчі, шматочок мене з ним помер, який вже не повернеться. Це був мій близький друг, ми проводили з ним дуже багато часу, спілкувалися. Раділи разом і плакали. У нас купа моментів була спільних.

Читати на тему

У той момент скінчилося моє життя… Аліна Михайлова про порятунок та останні хвилини Да Вінчі

Військова Аліна Михайлова наважилася розповісти про загибель коханого, Героя України — Дмитра Коцюбайла.

Що хотілося б зробити після перемоги

Всі ми тут зібралися лише для того, щоб перемогти. Вигнати противника з нашої землі, щоб мирно ми всі зажили в нашій країні.

Було б сильно — прийти до Да Вінчі на могилу і сказати: “Діма, ми перемогли. Ми впоралися”.

Допомагають наближати перемогу та рятують життя українських бійців на фронті — медики. Нерідко вони роблять просто неможливе у тих умовах. Читай історію Катерини Галушки з батальйону Госпітальєри.

А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!