Воюють по десять років, не знаю, як вони тримаються… Кирило Верес про важливість говорити чесно про війну

Він — легенда Сил оборони, Герой України та повний лицар ордена Богдана Хмельницького. І всього цього Кирило Верес досяг лише у свої 34 роки, адже воює проти російських окупантів ще з 2014-го.

Зараз чоловік обіймає посаду командира батальйону К-2 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, де намагається навчити своїх бійців, яких називає дітьми, якомога швидше адаптуватись до обставин та знаходити нові методи знищення ворога.

В інтерв’ю журналісту Української правди Роману Кравцю легендарний захисник розповів про ставлення до своїх бійців, тренди на війні та цінність встигати за ними, вміння говорити чесно про ситуацію на фронті, а також втому та демобілізацію.

Про тренди на війні

— У тренді зараз застосування дронів, піхоти. Загалом сукупність застосування всіх своїх вогневих засобів, що в тебе є.

Одні думають, що дрони — це панацея, інші думають, що артилерія — це панацея, треті думають — танки, четверті — піхота. Я б сказав, що всі вогневі засоби, які я зараз перерахував для того, щоб підтримати піхоту, то це найбільш топове, що зараз є.

Одним засобом війну не те, що не виграти, навіть не вирівняти шанси та не відбитися.

Не можна оборонятися однаково кожен день. Вас сьогодні штурмує ворог, він зазнав втрат. Там також люди — не тупі й не слабкі.

І наступного ранку в них уже зовсім інший план. Ворог враховує всі мої дії та намагається впровадити протидію. Якщо я буду повторюватися, то це дуже швидко, як у сексі, набридне. А в житті ми не відіб’ємося, підрозділ зазнає втрат і буде втрата територій.

Постійно треба вводити щось нове. Це не значить, що нове озброєння. Якусь нову тактику, засідки, все нове: вогневе ураження, мінування, дистанційне мінування. Є безліч мільйонів варіантів.

Про важливість говорити чесно про фронт

— У нас багато проблем — у мобілізації, у медіа, у ставленні населення до війни, у майбутніх новобранцях. І у настроях в самих військах. Давайте будемо говорити про це чесно.

Коли оточували Київ, ми ж говорили, що Київ оточують, а не що вони ще в Білорусі. І люди гуртувалися. А зараз у нас все чудово, і всі забили. Давайте говорить правду.

Чому називає бійців дітьми

— Від друзів можна відмовитися, з товаришами можна розбігтися і посваритися, підлеглий взагалі розвернувся і пішов у іншу сторону, а від дітей не можна відмовитися.

Як від країни не можна відмовитися, так і від дітей не можна відмовитися.

Про можливість реалізувати демобілізацію

— У мене в голові не вкладається, як зараз може бути демобілізація. Я щось не бачу заміни своєму особовому складу. Якщо у нас зараз іде некомплект у підрозділах, про яку може йтися заміну? Як воно може відбутися, як її можна зробити?

Демобілізація — це один пішов, інший став на його місце. А коли є тільки один?

Як командир скажу, я б, мабуть, не дуже сильно хотів, щоб зараз у мене змінилося 60% особового складу на новий. Бо ці вже давно в боях, навчені. Але якщо враховувати, що я їх називаю дітьми, і я людина, то хотів би, щоб вони відпочили.

Я б сам хотів на пів року, щоб мені дозволили десь пропасти на теренах Батьківщини. Я просто знаю, що потім багато з них вернеться. Двоякий стан. Я не знаю, як це правильно все зробити.

Читати на тему

Військові хронічно виснажені. Як питання демобілізації розглядають командири та родичі захисників

Військові шукають способи, як списатися із ЗСУ. Що відомо про демобілізацію?

Про відчуття втоми

— Втома, трошки недовіри, не така вже мотивація, як у 2022 році. Особовий склад уже інший. Тоді ж хлопці ледь не з лопатами йшли на штурм, і без наказу могли це зробити.

Я, наприклад, теж втомився. ККД (коефіцієнт корисної дії, — ред.) мій не такий вже, як був раніше. Можливо, те, що я дорослішаю, не за віком, а за набуттям бойового досвіду. Може, грубішаю.

Можливо, раніше я вважав, що мені треба лізти в кожен бій. Взагалі два ворожі бійці наступають за пів кілометра — все, вони мої, й тільки я маю їх знищити будь-якими методами.

Я змучився. А мій особовий склад — деякі воюють по десять років, і вже третій рік під моїм керівництвом тільки в окопі. Звісно, вони втомились у 100 разів більше, ніж я. Я взагалі не знаю, як вони тримаються.

Я не зможу бути вдома, коли мій підрозділ тут. І на підвищення я не хочу. Мене поки що влаштовує мій колектив.

Не менше часу провів на війні й Еміль Ішкулов. Адже чоловік обрав кар’єру військового вже давно. Читай інтерв’ю командира 80 ОШБр про “втому від війни” та повзучу маневруючу тактику.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.