Леся Нікітюк про те, чи змінило її волонтерство, роботу прихистку та неймовірну допомогу людей

Телеведуча Леся Нікітюк з початку повномасштабного вторгнення почала займатися волонтерством та відкрила прихисток для переселенців у Хмельницькому. Вона розповіла про його роботу, чому закрився та як далі допомагає людям.

— З чого безпосередньо розпочалася ваша волонтерська діяльність на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?

— Почну, напевно, з того, як мені довелося покинути Київ внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Я приїхала в Хмельницький до батьків. Навіть не було жодної думки, щоб рухатися кудись за кордон. Тому що ми патріоти своєї держави, свого дому, свого городу, свого міста. 

Я почала шукати можливість та варіанти, як допомагати. І власне через великий потік людей через моє місто все склалося так, що швидко організували прихисток у Хмельницькому. Один з багатьох, до речі.

На той момент уже багато прихистків функціонувало в місті, але величезний потік людей казав нам про те, що треба ще створювати додаткові місця, щоб людина могла відпочити, відійти від шоку, поїсти.

Або людина рухається далі, або вона лишається у нас. Нам потрібно шукати, де її розмістити, знайти квартиру, будинок.

Прихисток організували за допомогою та з дозволу нашого міського голови. Зразу долучився директор моєї школи. Люди почали зносити з сусідніх будинків матраци. Я купляла іншу частину. Ми повиносили всі парти. Вступив у роботу штат працівників кухні, яким я просто кланяюсь за роботу.

Прихисток почав функціонувати з 8 березня. За цей період ми прихистили майже 3000 людей, близько 320 дітей і точно 84 тварини, — розповіла телеведуча.

View this post on Instagram

Публикация от Леся Нікітюк (@lesia_nikituk)

Леся Нікітюк сказала, що частину коштів виділяла зі свого бюджету, адже мала багато проектів на телебаченні та рекламних контрактів. Її так виховали, що треба допомагати. Проте не обійшлося без допомоги інших людей.

— Одні везли свиней, інші — картоплю. Ковбасу привозив Кам’янець-Подільський м’ясокомбінат. Питали:  “Лесю Іванівно, скільки тобі треба ковбаси людям на бутерброди?”

Щомісяця доводилося купувати все менше. Переважно це молочка, яйця, солодощі дітям, чай, кава, олія, цукор, сіль тощо.

Можете собі уявити, 4 млн підписників і майже 3 млн щодня дякували за допомогу. Одна жінка з Естонії організувала близько 300 ящиків дитячого харчування, які вислала на координаційний штаб наш.

Друга підписниця зі Швейцарії прислала просто кілька ящиків панетоне — це італійський десерт, як наша паска. Буквально два дні тому я отримала 68 кг продуктів від підписниці з Іспанії, яка передає смаколики: оливки, ковбаса іспанська, тунець консервований, солодощі дітям тощо.

Це магія, це енергія, це наш бойовий дух! Наша українська просто неперевершена генетика.

Я навіть із Сергієм Притулою говорила, і він так само каже: “Просто якийсь дядько приходить, каже, хочу дати тобі гроші на фонд. Відправляю охорону, приносять $80 тис.”. І це у всіх такі історії, розумієте. Мені не грошима давали допомогу, але давали тонни води!

Навіть сьогодні, коли на днях наш прихисток закрився, я можу продовжити функціонувати з тих продуктів, якими допомагають бренди, допомагають люди. Я розсилаю продуктові набори кожного тижня.

Читати на тему

Притула розповів, як його фонд збирає гроші на безпілотники Валькірія для ЗСУ, і анонсував продаж власної роботи

Фонд Сергія Притули пустив з молотка десять картин сучасних українських художників. Усе з однією метою – допомогти ЗСУ та придбати для військових 50 безпілотників.

— Чому прихисток закрився і які плани далі з вашої допомоги?

— Основна причина — суттєво зменшився потік людей. Усі, хто жив у нас, поступово знайшли окремі будинки, квартири. Ми допомагали в цьому, тобто ми усіх розселили. У нас же був тимчасовий прихисток, у нас не могли люди жити постійно. Ви ж розумієте, що одна річ спати на матраці, де в кімнаті ще 10-20 незнайомих людей, а інша — жити в окремому приміщенні, будинку, у квартирі. 

— Що далі буде? Ви з ними триматимете якось зв’язок чи допомагатимете іншим людям? Бо знову ж таки ви кажете, що ця допомога звідусіль продовжує надходити, і я розумію, що хочеться допомогти усім і якомога більше.

Не те що хочеться, це наш обов’язок. Люди це відчувають і не зупиняються.

— Ми продовжуємо функціонувати, але трішечки інакше. Як все буде відбуватися? Так, як відбувалося раніше. Одна робота проводилася в прихистку, інша — по військовій амуніції. Ще одна робота — це Telegram-канал, в якому мої SMM-менеджери, мої друзі щодня приймають заявки від людей, яким необхідні ті самі продуктові набори, памперси дітям. 

Тобто ми продовжуємо функціонувати так: розсилаємо раз на тиждень продуктові набори. Новою поштою, я розвожу людям, які живуть в Хмельницькій територіальній громаді, в ті сім’ї, які безпосередньо з нашого прихистку. Вони постійно отримують такі-от продуктові набори.

View this post on Instagram

Публикация от Леся Нікітюк (@lesia_nikituk)

— Чим для вас став прихисток і як змінило вас волонтерство?

Для мене це шлях, іншого якого я собі не бачу і не уявляю, і не хочу. Мені реально подобається, правда!

Я в минулому спортсменка. Мене дуже загартував спорт, щільний графік, я дуже швидко абстрагуюся й адаптуюся. Я завжди жила по совісті. Можливо, у своїх якихось розмовах не завжди керуюся термінами, доказами, словами, але я завжди жила за відчуттям: що можна робити, а що ні. Якщо я спокійно сплю, значить я все роблю правильно. Якщо у мене забирається сон, я не сплю, значить я щось роблю неправильно. Так було як до війни, так і зараз. У цьому мене не змінило.

— Чи повернеться Леся Нікітюк на телеекрани?

— Щодо проектів… Так, буде проект! (загадково посміхається). Відкрию вам невеличкий секрет, ми зараз готуємо до знімання третій сезон ЛеМаршрутки. Все те, що я побачила, цей нелегкий шлях, все це ми покажемо у третьому сезоні. Якщо обстріляна маршрутка все ж заведеться та поїде, а вона поїде.

У мене були переселенці, дві сім’ї дуже хороших з Бучі. У них свої СТО. Благо, якось там основна частина техніки вижила, і вони пообіцяли поставити на колеса нашу маршрутку.

View this post on Instagram

Публикация от Леся Нікітюк (@lesia_nikituk)

Я завжди вела такий позитивний образ життя, і я вже не раз казала, що гумор рятує від усяких депресій. Але зараз я не хочу жартувати, я хочу сказати те, що, можливо, і не треба говорити, тому що це знає кожен українець і кожна українка — люди, ми непереможні. І так буде.

Я розумію, що це постійно звучить набір фраз: “нас не подолати”, “ми сильні”, “ми непереможні”, але я їх буду повторювати! Тому що воно так і є! Подивіться, скільки місяців ми всі боремося, і просто… ми будемо боротися до кінця! А потім будем святкувати перемогу! 

Українцям допомагають усі, зокрема багато поляків. Раніше у своєму інтерв’ю польський волонтер Адріан Цебуля розповів про підтримку поляків.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!