Російські військові проявляють небачену жорстокість. Вони вбивають, катують та ґвалтують наших громадян. Окупанти не бачать різниці між старими, молодими та навіть дітьми. Вони застосовують ґвалтування як спосіб встановлення контролю. Цього їм ніхто ніколи не пробачить, вони будуть вигнанцями у всьому світі та понесуть покарання за свої дії.
Психологиня та психотерапевтка Олександра Квітко — одна з п’яти фахівців, які від початку війни працюють на Гарячій лінії психологічної допомоги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
На цю гарячу лінію надходить велика кількість дзвінків від жертв насилля та їхніх родичів.
Вона повідомила, що говорити може лише про ті випадки, про які дозволили розповідати її пацієнти.
— Йдеться насамперед про жінок, але є багато дітей і чоловіків теж. Це важливо зрозуміти, бо звірства війни нікого не виключають. Я веду декілька випадків зґвалтування чоловіків. Лише один мені дозволив говорити про його досвід.
Цей чоловік з інвалідністю, йому 45 років. Він не зміг піти у військо чи в тероборону і був змушений за станом здоров’я перебувати вдома, коли з ним це зробили.
Олександра Квітко каже, що перші жертви сексуального насилля почали звертатися до неї після звільнення Київщини. Потім приєдналася Херсонщина, села під окупацією, ті дівчата, кого звідти вивезли.
Ці люди дуже бояться, не довіряють нікому.
— Одній дівчинці я висилала фотокартку свого паспорта та посвідчення психолога, що я маю право та компетенцію з нею спілкуватися.
Ми з нею спілкуємося так, що в неї вимкнене відео, а в мене відео постійно працює. Їй потрібно мене бачити, бо довіра в цих дівчат дуже зруйнована.
За словами психотерапевтки, звертаються неповнолітні молоді люди, батьки зґвалтованих дітей.
Найменшій дитині, з якою я працюю, десять років.
— Я проходжу супервізію (консультаційна зустріч психотерапевта з колегою-фахівцем — ред.) в ізраїльських колег, і вони кажуть, що в них не було таких випадків, з якими зараз працюємо ми. В сучасному світі взагалі такого звірства давно не було.
— Найчастіше жертва звинувачує себе, і це звинувачення в часи війни підсилюється ще більше. В нас є приклад — мені його дозволили розповідати й мама, і дівчинка.
Дівчинка вийшла за межі дому щось зібрати на городі для мами, мама ж просила її не виходити. Дівчину побачили російські солдати. З її слів, почали торкатися в різних місцях, і потім вона нічого не пам’ятає. Мама її знайшла непритомною на городі. Єдине, що вона мені зараз каже: “Я винна, я не повинна була йти, мені ж мама сказала не йти, я сама винна”.
Одна дівчинка 13 років на моє запитання, чим я можу їй допомогти, сказала мені: “Будь ласка, допоможіть мені змінити орієнтацію, я не хочу більше любити чоловіків”.
— У мене на консультації зараз чотири вагітні дівчинки-підлітки. Говорити з дозволу можу лише про одну.
Дівчині 14 років, її ґвалтували п’ятеро російських солдатів, і зараз вона вагітна.
Лікарі попередили матір дівчини й саму дівчину, що якщо зараз зробити аборт, то велика ймовірність, що більше дітей вона мати не зможе.
Родина дівчинки — віряни, тож вони вирішили залишити дитину. Це завжди вибір людини, яка звертається за допомогою, тому зараз ми працюємо над тим, як вона буде ставитися до дитини, яку народить.
За словами психотерапевтки, складність полягає ще в тому, що молоді жінки принаймні самі можуть ухвалювати рішення, чи мають вони залишати цю дитину. А з підлітками складніше, бо там принаймні до 14 років — це відповідальність батьків, і це дуже складна дилема.
— Таку травму неможливо пережити або забути, але її можна подолати. Зі своєї практики я можу сказати, що багато залежить від психіки кожної окремої людини, а зовсім не від віку, коли відбулося травмування, або статі.
Можна попрацювати, щоб травма не спливала протягом життя як певний тригер, щоб людина не боялася чоловіків, щоб вона знову довіряла людям, змогла створювати близькі стосунки, але забути це неможливо.
— Головне — бути поруч. Людина, яка зазнала ґвалтування, складно йде на контакт. Треба постійно питати, навіть мамі у своєї дитини: “Чи можна тебе обійняти?”,“ Чи можна тебе потримати за руку?”
Кордони особистості в цих людей, не тільки моральні, але й тілесні — зруйновані. Вони зараз почуваються як тіло і як м’ясо, їм треба повернути почуття особистості, що вони важливі, що вони контролюють себе, своє тіло, свої можливості.
Підтримка в такій ситуації дуже важлива. Раніше ми розповідали, як підтримати людину у разі зґвалтування під час війни.