У рожевих мріях та наївних сподіваннях завжди думаєш, що твоє велике та міцне кохання може допомогти подолати усі випробування. Однак часом одних почуттів замало й потрібно ще й проводити велику роботу над собою та діяти, аби забезпечити щасливим життям як себе, так і кохану людину, навіть якщо їй довелось пройти жахи війни.
Черниця греко-католицького Свято-Покровського монастиря сестра Анисія до постригу була парашутисткою в ЗСУ. Згодом здобула ступінь магістра з психології та стала психологом Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, щоб допомагати колишнім побратимам.
Та в інтерв’ю Громадському телебаченню Анисія пролила світло на моменти, які можуть допомогти також родинам військових, які прагнуть підтримати своїх захисників і сприяти їхній адаптації після повернення із зони бойових дій.
Як допомогти військовому адаптуватись в цивільному житті
Найкращий варіант — коли після війни воїн може потрапити в адаптивне середовище, у якому він зможе психологічно підготуватися до життя в умовах миру.
Воно має бути безпечним. З добре організованими складниками, що стосуються задоволення базових потреб. Комфортне проживання, харчування, власне ліжко із чистою білизною, можливість помитися — це те, чого у людей не було на війні.
Учорашні бійці спершу не мають витрачати свій ресурс на задоволення базових потреб, а концентрувалися на розв’язанні внутрішніх проблем.
В адаптивному середовищі треба звести до мінімуму будь-які зовнішні подразники, тому що воїнам у перехідному періоді фізіологічно важко витримувати їх. Гучні звуки, наприклад, багатьох людей лякають або дратують. Рецептори у бійців понищені — те, що для інших буде нормальним, для них може бути нестерпним.
Можна займатися, наприклад, малюванням, якоюсь іншою творчістю — сьогодні для цього є безліч можливостей. Так людина відзначає, що вона вже створює, а не руйнує. І це відрізняється від того, що було на війні.
Як допомогти військовому інтегрувати пережитий досвід
Колишній фронтовик не має можливості повернутися до себе довоєнного, навіть із допомогою психолога. Та нікому не варто це озвучувати — у деяких ситуаціях для нього це буде жахіттям. Він має сам прийняти факт змін, зрозуміти їхню цінність.
Треба допомогти йому скласти себе докупи — зібрати те, що війна розсипала. Це і є інтеграція досвіду війни.
Не треба знецінювати цей досвід, але не треба його й абсолютизувати, переоцінювати. Бійцю треба усвідомити, що перебування на війні — лише епізод із життя, яке продовжується і яке може бути різним.
Яких змін зазнають військові на війні
На фронті боєць має максимально залучати свої зір і слух: помічати, що де ворухнулося; зважати на певні звуки або їхню відсутність.
На війні відповідні рецептори працюють дуже напружено — і в цей час відбувається трансформація сприйняття світу на фізіологічному рівні. І коли він повертається додому, існування в режимі постійної пильності не зникає.
Середовище буде мирним, а тіло продовжуватиме мобілізовуватися, щоб розпізнати небезпеку. І це для людини дуже виснажливо.
А рідні, знайомі, сторонні, що не були на фронті, сприйматимуть це як дивацтво, дратуватимуться: від чого він так швидко втомлюється, чому усамітнюється, чому ось цю музику не хоче слухати, а від цих запахів звіріє.
Також людина проходить переосмислення цінностей, зміну пріоритетів. Настільки глибоку, що те, чим у повсякденному житті переймаються сім’я та знайомі, може опинитися за межами його системи цінностей.
Вони (дружина й чоловік, — ред.) насправді опиняються у двох різних світах. Тож коли ці дві людини зустрічаються — це зустрічаються два інопланетяни.
Чому побратими стають важливою складовою життя військових
На мою думку, має значення досвід, який боєць набув на війні. Там довкола постійний ризик смерті. Тому важливо, хто поруч із тобою, від кого часто залежить твоє життя. Це важливіше, ніж озброєння, матеріальне забезпечення тощо.
Тому в бійця це відчуття захищеності, надійності, безпеки міцно пов’язується саме з побратимами. А сім’я як безпечне середовище вже відходить на другий план.
Коли фронтовику погано в мирному житті, він потягнеться саме до побратимів, бо вже не раз отримував від них підтримку у виживанні. А із сім’єю в нього такого досвіду немає чи він забувся.
Родині залишається прийняти цю ситуацію і не намагатися конкурувати з побратимами. І коли побратими стають членами родини — тоді сім’я має більше шансів перетворитись у безпечне для бійця середовище.
Якщо хочеш допомогти людині, найважливіше — почути її.
Навіть якщо вона мовчить про свої проблеми, про них може розповісти енергія, яку людина випромінює. З її погляду, постави, виразу обличчя можна зчитати заклик про допомогу.
Рани війни загоюються довго. Зцілювати їх треба дуже делікатно, аби не добити людину своїм словом.
Шукаєш ще більше дієвих порад? Тоді читай, як огорнути теплом військових, які повернулися з війни.
Головне фото: Українська греко-католицька церква
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!