Чекаєш, поки хтось висуне голову: снайперка Олена Білозерська про свою роботу та полонених росіян

Олена Білозерська — журналістка, блогерка, а також професійна військова, офіцерка, снайперка.

У 2014-2015 роках воювала в Добровольчому Українському корпусі Правий сектор, потім 2016-2017 в — Українській добровольчій армії, згодом вивчилась на офіцера. 2018 пішла в ЗСУ.

Нещодавно окупанти розповсюдили фейк про “ліквідацію снайперки Білозерської”, опублікувавши фото іншої загиблої цивільної жінки. Проте, жінка каже, для неї це вже не вперше. 

Про роботу снайпера

— Які є моральні правила чи межа у снайперів? Чи діють вони зараз?

— Снайпери не працюють по цивільних. І тут навіть не гуманізм грає першу скрипку.

Просто легка ціль — недостойна ціль, можна втратити повагу в професії.

Це все одно, що майстер спорту з боксу поб’є семирічного хлопчика.

Я особисто не працювала по ворожих солдатах, коли вони займалися евакуацією поранених. Ясна річ, не всі так роблять. Правила не розповсюджуються на всіх у професії, у кожного своє виховання.

(фото: Facebook Олена Білозерська)

— Які завдання снайперів на війні?

— Найперше завдання, з яким чудово справляються усі снайпери — деморалізація живої сили противника.

Ідеальна ціль для снайпера — ворожий офіцер чи кулеметник.

Але найчастіше працюють просто по ворожих солдатах. В умовах позиційної війни, коли жива сила сидить по окопах, просто сидиш і чекаєш, поки хтось висуне голову або поки ворожі розвідники зважаться на вилазку.

В умовах маневрової війни складніше, але цікавіше, там завдання більш різноманітні, можна реально впливати на перебіг бою.

Не завжди, між іншим, ціль снайпера вбити чи навіть поранити противника. Може бути, наприклад, ситуація, коли ворожий кулеметник на великій дистанції працює з маленької бійниці, і ти його дістати не можеш.

Але якщо об край його закладеного мішками віконця дзенькне куля — не в кожного кулеметника вистачить нервів працювати далі. Як результат — кулемет мовчить і нікому не заважає.

А часто буває і зовсім без стрільби — розвідка, коригування вогню, просте спостереження з позицій.

(фото: Facebook Олена Білозерська)

— Жінка — снайпер. Наскільки це рідкісне явище в українських Збройних силах?

— Жінок на бойових посадах в армії стає все більше. Скільки саме снайперів, я не знаю, але це доволі розповсюджене явище.

Навіть у 2014-му, коли жінок на самому передку були одиниці, незнайомі військові мене питали: “Ти медик чи снайпер?”

Тобто снайпінг від самого початку вважався “жіночою” професією. А зараз вже повно і кулеметниць, і артилеристок, навіть танкістки є.

Читати на тему

Міфічної червоної кнопки немає — Ганна Маляр про загрозу ядерного удару, битву за Донбас та помсту за “Москву”

Чи реальна загроза ядерного удару, як ворог готується до битви за Донбас та чому українцям не варто боятися помсти за крейсер Москва.

Про волонтерство для армії

— Чи ефективна наразі допомога волонтерів армії? Як краще допомагати військовим?

— Допомога волонтерів — суперефективна, на ній тримається все, бо в ситуації, коли чи не вся держава в один момент стала армією, всього на всіх не вистачає. 

Хто хоче допомагати фронту, краще за все обрати собі підрозділ або декілька.

Якщо є можливість, знати все про їхні потреби й працювати на закриття цих потреб. Так кожен може бути впевнений, що його гроші не марнуються. 

Топ загальних потреб фронту зараз: дрони, радіостанції, якісні турнікети, бронежилети, шоломи, тепловізори, генератори, транспорт.

— Бувають випадки, коли навпаки волонтери шкодять армії?

— Буває, коли через незнання закуповують неякісні речі (наприклад, турнікети) або розголошують у соцмережах зайве.

Але користі від діяльності волонтерів більше, ніж можливої шкоди. Як і у 2014, вони вивозять фронт на своїх плечах.

Про полонених окупантів

— Як ви ставитеся до катувань полонених росіян?

— Катувань полонених не сприймаю категорично. Через, зокрема, й мої руки пройшла якась кількість полонених, і наше поводження з ними відповідало вимогам міжнародних конвенцій.

Мені й моїм побратимам полонені взагалі нецікаві. Передали їх відповідним структурам і забули, й пішли далі воювати.

На тлі сучасних настроїв українців я, мабуть, якась ненормальна — не відчуваю жодної ненависті до ворогів.

Навіть після того, як побачила наслідки окупації ними Бучі та Ірпеня. Взагалі не відчуваю до них жодних емоцій. Обурюватися чи зневажати можна через негідні вчинки своїх. А вороги на те й вороги, щоб нас вбивати, функція у них така, а наша справа — вбивати їх.

(фото: Facebook Олена Білозерська)

Між нашими державами — застарілий конфлікт інтересів, який не має несилового розв’язання.

Я публічно кажу про це вже років 15. І те, що відбувається зараз, було неминучим, його можна було тільки  відтермінувати або розтягнути в часі, в чому ніхто не зацікавлений.

Якщо моїм співвітчизникам для того, щоб вбивати ворогів, потрібно відчувати лють — хай буде так, хоча, як на мене, це – шкідлива емоція, що випалює зсередини, — каже снайперка.

Олена Білозерська також раніше наголошувала, що проти того, аби передавати полонених їхнім матерям. 

Вони — наш обмінний фонд, а ще — чудовий засіб деморалізації противника.

Треба їх знімати, всіх разом і побільше, і закидати у рештки російського інтернету.  А тих, які лишаться після обміну, тримати до кінця війни в таборах для полонених.

Прогноз, коли закінчиться війна

— Це залежить від того, чи проведе Росія загальну мобілізацію.

Якщо проведе, а схоже, що готується до цього — ще не менше року. Якщо раптом ні – все закінчиться на початку літа.

Дяка Богові, в нас більше немає потужної п’ятої колони — її знищив Путін.

Між іншим, не тільки в головах українців відбулися незворотні зміни, в головах росіян теж.

Судячи з їхньої поведінки з населенням тимчасово окупованих територій, росіяни чудово розуміють, що вони тут не “старші брати”, що повернулися додому після довгої розлуки, а загарбники, окупанти, як гітлерівці або “совіти”.

Коли закінчиться війна — це питання хвилює кожного українця. Раніше Олексій Арестович у своєму інтерв’ю розповідав прогнози закінчення війни.