Світовий рекордсмен зі знищення росіян — чули про такого? Історія штурмовика Олександра із Javelin’ом у руках

Війна — це, звісно, не романтично. Проте, якби зараз хтось із голлівудських режисерів взявся за знімання екшн-бойовика про українсько-російську війну, то міг би взяти на головну роль українського героя Олександра, який за один день знищив шість одиниць російської техніки.

А було все так: гранатометнику 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Олександру дали протитанковий ракетний комплекс Javelin — і він зміг стати світовим рекордсменом зі знищення броньованих цілей.

Про цього хлопця знає навіть Джо Байден: він зацитував штурмовика під час свого виступу й назвав Олександра українським героєм.

Його історію розповідає журналіст Української правди Ярослав Галас.

Від Айдара до штурмовика

Олександра можна вважати саме тим, про кого зараз говорять: “Навіщо потрібні супергерої, якщо є ЗСУ?” Попри те, що у цивільному житті він обслуговує лічильники, ось уже вісім років чоловік боронить територію України.

У 2014 він обрав добровольчий батальйон Айдар, бо там давали хорошу підготовку. Служив там два роки — встиг отримати два неважких та одне серйозне поранення.

— Працювали розвідкою — водили в глибокий тил ворога та проводили власні спецоперації, — розповідає військовий. Під час однієї з них він отримав важке поранення, після якого біг на довгі дистанції йому був протипоказаний — у нозі так і залишилося десять уламків з 19 отриманих.

Українська правда

За час служби в Айдарі Олександр отримав ще два поранення, а 2016 року він перевівся до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Відтоді військова справа стала для нього звичною роботою — за роки служби відпочивав лише декілька разів під час планових відпусток.

В переддень повномасштабного вторгнення ми були у Маріуполі, всього за декілька метрів від ворога.

За чотири дні до великої війни Олександр зголосився освоїти натівські протитанкові ракетні комплекси (ПТРК) Javelin та NLAW. Навчання провели теоретичні — розповідали про будову та принцип дії на макетах.

Зізнається: нічого складного в користуванні цією зброєю не було. Але коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення Росії на територію суверенної України, штурмовик був одним із небагатьох, кого не сколихнула паніка.

Я зв’язався з командиром і поїхав до свого підрозділу в зону бойових дій. Ми так і не встигли хоча би раз стрельнути з ПТРК на полігоні. Навіть не бачили, як стріляють інші.

У перші дні другої активної фази війни з Росією Олександр воював як піхотинець: з “калашником” і гранатометом. Було важко та смертельно небезпечно: батальйон Олександра дивом відбивав напади росіян без втрат.

Чоловік ділиться спогадами — на 100 військових та кілька бронемашин української армії йшла сотня російських танків.

Читати на тему

Різали, душили і знімали скальп — піротехнік Роман Шутило про пережитий російський полон та розмінування України

Його катували і примушували перейти на бік ворога. Але Роман не здався та продовжує розміновувати Україну.

Про перші постріли

— Уже в останні дні лютого до нас надійшли установки й ракети Javelin. Командир викликав мене й спитав, чи зумію я. Я відповів: “Упевнений на 90%, що зумію”. Якби я не зміг, то установку віддали б іншому. Я розумів, адже одна ракета до Javelin коштує близько $80 тис.

У руках Олександра було шість ракет. Кожна з них вдало знищить шість цілей російського війська з першого пострілу лише за один день!

Про свій перший постріл військовий розповідає заворожливо. Каже, що відбувся він на околиці одного з сіл області. Коли дві цілі опинилися за 2,5 км від наших військових, Олександр навів Javelin на одну з них та прицільно вдарив.

— Я не міг відірвати своїх очей від того, як ракета летить, як потрапляє у паливний відсік танка, як він вибухає. Напевно, екіпаж згорів дотла тієї ж секунди.

Наш комбат наказав змінити позиції та відійти. Але я ввійшов в азарт: мені знадобилася ще одна ракета.

Так, це було небезпечно — зазвичай оператор Javelin має близько десяти секунд, щоб відійти у безпечне місце. Ракета з ПТРК залишає по собі димний слід, тож противнику легко виявити, звідки наводився вогонь. Загалом, так і сталося: танк, який вцілів, бачив Олександра та його напарників.

— Росіяни відкрили вогонь із кулеметів, зверху посипалося збите кулями гілля. Але якби я відійшов на безпечну ділянку одразу після першого пострілу, під вогнем танка і “бехи” опинилася б уся моя рота. Тому я швидко зарядив другу ракету, навів на БМП-3 і зробив пуск.

Ракета влучила вдруге. БМП здетонував, а ворожий танк відійшов на безпечне для себе місце.

Українська правда

— Третя ракета була готова вже за декілька хвилин, з іншої позиції. І направлялася вона до російської МТЛБ із зенітно-артилерійською установкою, — розповідає Олександр.

Ця “мотолига” їхала так впевнено, хоча поряд палали танк і БМП. За допомогою Javelin я знищив три цілі за 12 хвилин, а між вистрілами в танк та БМП не минуло й хвилини. Тоді я й зрозумів, наскільки це потужна зброя.

Менш ніж за годину Олександр разом із напарником знищив ще три бойові цілі росіян. Дві з них знищилися настільки легко, що Олександрові нічого й додати. Але коли він побіг до машини за останньою ракетою, почув крик командира: “Сашо, БТР в посадці!”

Ворожий БТР прорвався в посадку до наших захисників і почав “крити” їх кулеметним вогнем. 

— Він був позаду мене. Його механік давив наші позиції, стріляв з кулемета по бійцях і намагався їх просто переїхати машиною. Той БТР навіть переїхав одному хлопцю ногу — лише мій останній постріл з Javelin міг його зупинити!

У якусь мить механік БТР побачив Олександра з ПТРК і вирушив просто на бійця, щоб задавити.

Я встиг вихопити з машини тубус з останньою ракетою й почав на бігу розкривати застібки. А коли БТР був за кілька метрів, відкинув убік саму установку, а сам, обійнявшись із ракетою, впав на землю й перекотився вбік. Колеса пройшлися за кілька сантиметрів від моєї спини — БТР врізався в мого Mitsubishi Pajero, пробуксував, а потім переїхав його. Він робив коло, щоб розвернутися.

Цього часу вистачило, щоб Олександр запустив Javelin та націлив його на ворога. Навіть те, що водій БТР побачив ПТРК та різко вивернув у другу сторону, не допомогло: Олександр натиснув на пуск.

Насправді це було вкрай небезпечно, адже ворожа машина була на відстані не більше ніж 40 м від бійця, а ПТРК Javelin запускають з мінімальної відстані 50 м. Це був постріл від безвиході, бо іншого варіанту просто не було.

Ракета поцілила у задні колеса бронетранспортера, і некерована машина все-таки змогла від’їхати. Екіпаж, як потім розповіли побратими, встиг вискочити та втекти з поля бою. 

Українська правда

Що було далі

Усі наступні дні українським штурмовикам було дуже важко — росіяни били по них артилерією, танками, авіацією. Хлопці виснажилися, бо ворог не давав часу на відпочинок, до того ж ішли холодні дощі.

Олександр згадує: був один бій, який тривав, без перебільшення, півдня. Зіткнення було в одному селі, і українці, і росіяни пересувалися від хати до хати, змінюючи позиції залежно від позицій ворога. Тоді було залучено автомати, кулемети, підствольні гранатомети. 

— За перші години село було знищено повністю: розвалені хати, повалені стовпи. І тут посеред ближнього бою я побачив картину, яка не вкладалася в голові. 

За словами Олександра, на край села, за 800 м від позицій українців, виїхав російський Град, став мордою на дорогу, максимально опустив установку залпового вогню і прямим прицілом випустив усю касету — 40 реактивних снарядів — по селу.

Він розстріляв і наші позиції, і російські, і цивільних, що ховалися в погребах. Я не міг уявити, що колись побачу таке на власні очі. І тоді я зрозумів, що росіянам не шкода життів — ні своїх військових, ні тим більше мирних селян.

Поведінку росіян у наступні місяці Олександр справді не може описати словами, які видає йому здоровий глузд. Він припускав, що росіяни або вічно “обколоті”, або не мають звичного для людини інстинкту самозбереження.

— Вони поводилися, ніби уже на параді, а не на полі бою: виходили з машин під час вогневих атак, стріляли “з коліна” наче в кіно, рухалися повільно, не проявляли емпатії ні до себе, ні до своїх товаришів.

Після дев’яти вдалих знищень російської техніки (вони були підтверджені іншими бійцями), Javelin… сів. Його батарея розрядилася, тож установку довелося відвезти у безпечне місце. 

Читати на тему

Історія українського офіцера Лірика: пройти шлях від Британської академії до російського полону та вижити

Коли сів у нашу швидку, коли доїхав до Запоріжжя, коли провів ніч у безсонні — все одно не вірив, що це нарешті трапилось. Тільки коли побачив батька, відчув, що нарешті вільний.

Відправляв рідним повідомлення з прощаннями

За ті кілька боїв штурмовик Олександр переконався в дієвості та високоточності західної зброї саме на прикладі Javelin. Але, зазначає він, є й свої недоліки.

Є недоліки у самому тепловізорі — зображення там нечітке, погано “бачить” у темряві. До того ж установка боїться вологи. Найбільше проблем дає кратність оптики: у Javelin вона всього чотири, тоді як російські танки мають кратність оптики утричі більшу. 

Наприкінці квітня до 128-ї бригади навідалися журналісти американського видання The Wall Street Journal. Метою було спілкування з бійцями, які воюють з допомогою американської зброї. 

Після розповідей Олександра журналісти, які вже роками відстежують роботу американської зброї в гарячих точках, були шоковані: ніколи раніше не було зафіксовано випадку, коли Javelin знищує шість броньованих цілей упродовж одного дня. Тож Олександр став світовим рекордсменом.

Це саме Олександра цитував за декілька днів президент США Джо Байден словами: “Без Javelin дуже важко було б зупинити ворога, що наступає”, — а потім додав: “Цієї зброї торкаються руки героїв”.

А Олександр, про якого знає тепер ледь не півсвіту, ніяковіє та каже: шкодує, що у потрібний момент не знайшлося запасної батареї для його ПТРК — так би він знищив ще більше росіян.

Поряд з тим Олександр згадує: він уже раз прощався зі своїми рідними: має дружину, сина та брата. 

Саме того дня, коли російський Град стріляв по селу, штурмовик записав брату та дружині прощальні голосові — того дня він не розраховував вижити. Та пережив.

Але коли згодом переслухав ті повідомлення — з подивом виявив, що вони… порожні! Телефон намок і динамік не розпізнавав жодного звуку. 

— Дуже хочеться перемогти й повернутися додому, бо нікому ця війна добра не приносить. Коли син каже телефоном: “Тату, пора тобі дома спати”, — так починає щеміти на серці. Але я обов’язково повернуся!

Але не тільки українці такі залюблені в рідну землю! Є іноземці, що просто закохані в Україну та відчувають в собі українську душу — їхні історії читай у нашому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram!