Дивлюсь навколо — ми ніби в різних епохах: сестра захисника про те, як жити, коли твоя рідна людина на фронті

Хто знає, як правильно жити у воєнні часи? Як реагувати правильно на усі виклики? Як сприйняти звістку, що твоя близька людина йде чи вже знаходиться на фронті? А найголовніше — як при цьому підтримувати її та себе?

З цими питаннями українці та українки стикаються вже майже десять років російсько-української війни та два роки повномасштабної. За цей час військових в Україні стало значно більше, ніж у перший день агресії РФ. Однак і досі знайти відповіді на усі питання, що виникають, досить складно.

Комусь допомагає ізоляція від зовнішнього світу та певний час на самоті. Інші ж потребують підтримки ззовні й почуті чужі історії дають сили зібратись та боротись далі не тільки за всю країну, але й за власну сім’ю. Щоб надихнути інших, сестра захисника України Анна у розмові з ГО Громадський рух Жіноча Сила України для видання WoMo розповіла власну історію боротьби.

Анна пригадує, що до повномасштабної війни її брат Олександр був далеким від армії та працював на Укрзалізниці, виховував з дружиною трьох дітей. Він міг залишитись з родиною, але вирішив після повномасштабного вторгнення РФ стати на захист України.

Чоловік зібрав дружину, дітей, сестру та відвіз до батьків подалі від столиці. А як повернувся назад та пішов у військкомат. З того часу від практично завжди на нулі. Анна говорить, що ще від початку по очах брата зрозуміла його наміри.

Це важко, приходять моменти усвідомлення, що, з одного боку, я дуже пишаюся його рішенням захищати Батьківщину, а з іншого — я ніколи не могла уявити, що могла відчувати настільки сильний страх: в тебе стискається горло, всі внутрішні органи.

Жінка розповідає, що тоді перший час не могла спати та їсти. Натомість єдине, на що вистачало сил, це були сльози. Її постійно трусило від нервів, не хотілось нікого бачити та чути. Спілкуватися могла виключно з тими людьми, чиї родичі на війні, адже не знала, про що з ними говорити.

Я дивлюся на людей навколо й здається, що ми живемо на різних континентах, в різні епохи.

Тоді їй допомогла кума, чоловік якої теж на службі. Вона запросила Анну в групу підтримки, де зазвичай матері та дружини військових могли ділитись своїми переживаннями.

Читати на тему

Безодня болю й любові у кожному слові: лист дружини військового, який зник безвісти

Я сподіваюсь і молюся, щоб ця клята війна якнайшвидше закінчилася. І щоб ти, твої побратими й всі, хто в полоні, повернулись додому. Тому ти там тримайся, — пише жінка.

Жінка говорить, що чужі історії допомогли знаходити як опори та надію, так і способи боротись з негативними емоціями, які виникають від певних подій. Наприклад, Анна говорить, саме завдяки групі підтримки вона зрозуміла, як впоратись з емоціями щодо людей, які вдають, ніби війни немає. Та найбільш цінним стало відчуття, що вона не сама та має поруч тих, хто з нею на одній хвилі.

Ми переживаємо одна за одну не менше, ніж за рідних, тому що у нас одна й та сама війна на всіх.

Зараз Анна радить іншим не доводити себе до такого критичного стану, у якому була вона, а краще — звернутись вчасно за допомогою до спеціаліста. Це може бути як індивідуальне заняття з психологом чи психотерапевтом, так і робота в групах підтримки. Важливо тільки почати робити хоч щось, щоб підтримати себе.

Своїм рідним захисникам ми потрібні живі та здорові, адже саме нам потрібно буде відігрівати військовослужбовців після повернення додому.

Однак і не варто забувати, що поруч завжди є та будуть наші захисники та захисниці. Тому потрібно не залишатись осторонь та завжди намагатись надати їм підтримки усіма можливими способами, простою розмовою, добрим словом, будь-чим.

Якщо у твоїй родині є військовий або військова, що незабаром повернуться з фронту — потурбуйся про психологічну атмосферу вдома. Читай, як створити сприятливу психологічну атмосферу тим, хто повернувся з фронту.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.