32 роки без перерви: як сумські Ворони створили бейсбольну історію

У світі, де спортивні клуби зникають так само швидко, як і з’являються, існує команда, яка вже 32 роки поспіль не пропускає жодного сезону змагань. Це сумські бейсбольні Ворони — справжній феномен і єдиний спортивний клуб у місті, що існує без перерв так довго. Їхній співзасновник Роман Каравай у свої 50 років досі виходить на поле як пітчер і плекає амбітну мрію — відновити дитячу лігу після війни.

Про це пише видання Цукр.

Замість хокею — бейсбол: як один підліток створив команду з друзів

Роману Караваю було лише 16, коли він провів три тижні в лікарні з хворобою Боткіна (гепатит А). Саме тоді, як він сам каже, йому спало на думку попросити брата Дмитра принести книжку про бейсбол.

Брат виконав прохання, знайшовши у бібліотеці роботу кубинця Хуана Карлоса де Лорана. Ця книга не просто розповідала історію гри та пояснювала правила — вона запалила в юнаку пристрасть на все життя. Роман прочитав її від палітурки до палітурки.

З лікарні він вийшов з чітким бажанням професійно займатися цим спортом. Пізніше вступив до сумського педагогічного на вчителя фізкультури, і вже у 17 років зібрав першу бейсбольну команду зі своїх друзів, з якими ще з восьми років вони разом грали в хокей.

— Наша команда тренувалася на Авангарді. А коли мені було років 14, тренери сказали, що лід не заливатимуть, хокею не буде, припинилося фінансування. Команда розпалася, але хотілося знову цього адреналіну, ігрового духу, — пригадує тренер.

Фото: Цкр

Так у їхніх серцях з’явився бейсбол. Проте, каже Роман, спочатку вони зашвидко вирішили, що вже розуміються на ньому, і лише за книжкою осягнути всі тонкощі було непросто.

Роман каже, що пояснити правила бейсболу швидко — неможливо. Він радить приходити на поле й бачити гру наживо. Ми скористалися порадою і за кілька днів завітали на дитяче тренування, де дев’ятирічна Міла, яка займається бейсболом лише місяць, пояснила гру простими словами.

— Треба відбити м’яч і побігти на першу базу. Потім хтось другий відбиває, то біжиш уже на другу базу. Третій — на третю. А потім хтось б’є останнім, а тобі треба бігти в дім, щоби принести очко команді, — розповідає Роман.

Чому у бейсболі бігають ромбом і не грають на час

Якщо ж заглибитися у деталі, то в бейсбол грають дві команди по дев’ять гравців. Завдання нападу — відбити битою м’яч пітчера і пробігти всі чотири бази, аби отримати очко.

Завдання захисту — не дати цього зробити, вибиваючи гравця нападу (наприклад, якщо пітчер тричі вдало кине м’яч, а нападник не зможе відбити, або якщо захисник зловить м’яч і добіжить з ним до бази раніше, ніж нападник).

Фото: Цкр

Перемагає команда, яка набере більше очок, а матч не може завершитися нічиєю, тому фіксованого часу гри немає. Поєдинок проводять на нетиповому полі у формі ромба з чотирма базами.

У центрі майданчика стоїть пітчер, звідки кидає м’яч, а за домашньою базою розташовується кетчер, який ловить м’ячі рукавичкою.

Як у Сумах шили бейсбольні рукавички зі шкіряного плаща

Історія Романа Каравая з бейсболом продовжилася у 1993 році, коли він краще опанував гру та зібрав першу студентську команду в сумському педагогічному. Змолоду він поєднав ролі тренера й гравця, що робить і досі.

Роман розповідає, як у 90-ті шукав інвентар для гри де тільки міг. Хлопці самі шили собі форму, а для виготовлення рукавичок довелося навіть розкроїти шкіряний плащ мами.

Фото: Цкр

— Частину речей нам видала Федерація бейсболу, проте рукавичка була одна на всіх. Разом з братом Дмитром, з яким ми — двійнята, зробили викрійку, розпороли мамин шкіряний плащ, і пошили з нього рукавички на всю команду, — ділиться Роман.

Пізніше ті саморобні рукавички вразили американських бейсболістів, які відвідали Суми. Одну з них вони навіть забрали з собою до музею слави у своєму місті. На стіні кабінету Романа Каравая зараз висить інша шкіряна рукавичка, виготовлена ще перед Другою світовою, яку він випадково знайшов на секонді.

З парку і в небо: як ворони стали символом сумського бейсболу

У травні 1994 року сумські бейсболісти вперше взяли участь у чемпіонаті. Відтоді вони не пропустили жодного сезонного змагання. Цим Роман Каравай пишається чи не найбільше.

— Жодна ігрова команда на Сумщині не існує 32 роки поспіль. Думав, що може сумчанка з хокею на траві, але перевірив — у них була перерва на 10 років. Тільки ‘Ворони’ грають у бейсбол кожного сезону, жодного не пропустили, — переконує тренер.

Фото: Цкр

Назва Ворони теж має свою історію. Коли хлопці прийшли на ділянку в міському парку, яка в майбутньому стала їхнім стадіоном, над нею на тополях сиділи десятки воронів.

— Ми боролися з ними — щоб тренуватися, доводилося виганяти птахів, але вони постійно були на майданчику. Потім я копнув глибше і прочитав, що ворони — найрозумніші, найсміливіші птахи. А ще вони можуть прожити до 300 років. Вирішили, що й наш клуб існуватиме мінімум стільки ж, і назвалися Воронами, — з пристрастю розповідає Роман.

Сумська команда часто називає себе й Ravens — воронами англійською, і саме під цією назвою їх знають у спортивних колах.

Від дитячої ліги — до збірної України: шлях сумських Воронів

Студентська команда грала до 1997 року. Після завершення навчання Роман та його однодумці загорілися бажанням створити Little League — формат дитячого турніру, популярний у США, де у бейсбол грають діти від дев’яти до 12 років.

У сумській лізі змагалися чотири команди: Леви, Акули, Дельфіни й Ведмеді. Назви не вигадували самі — так було написано на ігровій формі, яку передали американські благодійники.

Матчі сумської Little League проходили щовихідних, і стадіон ніколи не стояв порожнім, з ностальгією зауважує Роман. У складах команд грали понад сто дітей. На думку тренера, це була надзвичайно ефективна система з внутрішнім чемпіонатом, яка дозволяла вирощувати класних гравців.

Найкращі представники команд згодом взяли участь у національній дитячій лізі й одразу стали чемпіонами у 2000 році, обігравши навіть команду з Кропивницького, де бейсбол розвивається найінтенсивніше в країні.

Фото: Цкр

Після турніру в Україні сум’яни поїхали на європейську Little League в польському Кутно, де посіли четверте місце. Завдяки своїм умінням, деяких хлопців брали в дитячі та юнацькі збірні України на чемпіонати Європи у Швейцарії, Італії. Підлітки, які пройшли дитячу лігу, сформували склад майбутньої дорослої команди Воронів.

— У мене чотири покоління бейсболістів. І дехто з перших вихованців грає досі. Найстаршому 52 роки — наш пітчер, який по цей день кидає м’яча, — з гордістю зазначає тренер.

Американська підтримка сумської команди з баскедболу

Розвиватися команді суттєво допоміг американець Енді Вайсмен. Роман познайомився з ним на початку 2000-х на чемпіонаті Європи, коли той тренував збірну Словаччини. Енді привіз до Сум комплекти бейсбольної форми, м’ячів, бит, допомагав знаннями та фінансами, впроваджуючи професійний підхід.

Також сумській команді допомагав американський корпус миру. Їхній представник Білл Хуше працював у Сумах, а благодійники надсилали інвентар і навіть профінансували поїздку на чемпіонат Європи.

Американці підтримують бейсбол у різних країнах, і Суми не стали винятком. Загалом бейсбол в Україні залишається переважно аматорським спортом, і лише гравці з Кропивницького мають професійні контракти.

Фото: Цкр

Сумських Воронів фінансують з обласного бюджету через спортшколу Чемпіон, яку очолює Роман Каравай.

— Ми посідаємо третє місце за результатами серед ігрових видів спорту на Сумщині. Управління спорту дає гроші на поїздки, бо бачить результат, — каже Роман.

Стадіон Воронів має особливу назву — 33. Це номер гравця Володимира Чечоткіна, який загинув в автокатастрофі шість років тому.

— Коли ми його ховали, над труною стояло рівно 33 гравці. Всі в чорному, з пов’язками з цим номером — за американською традицією. До того ж коли  Володя розбився, йому якраз було 33, — згадує Роман.

50 — не межа: Роман Каравай досі кидає м’яч на повну

Роман Каравай у свої 50 років досі грає на найбільш відповідальній позиції в команді — пітчером, тим, хто кидає м’яч. Від його кидка залежить гра команди, а після матчу рука через навантаження висить тиждень.

— Пітчер — це велика відповідальність. Оце відчуття, коли стоїш на гірці. Я від нього шаленію! — пояснює свою пристрасть тренер.

Бейсбол — травматичний спорт. М’яч важить 150 грамів і летить зі швидкістю понад 100 кілометрів на годину. Роман згадує, як одного разу йому потрапили в ребра — зламалися два, а гравці часто ламають кисті при підкатах до баз.

Паралельно з бейсболом Роман працює головним менеджером національних збірних з флорболу, організовує поїздки за кордон. У своїй дитячій спортшколі він також розвиває флорбол і хокей, але в бейсболі поки не може припинити грати.

Читати на тему

”Нас вже чекали”… Історія Дантиста, який втратив зір, рятуючи побратимів

Історія дронаря, який кинувся на порятунок побратимів після атаки росіян.

Роман і його команда живуть американським бейсболом, вболіваючи за “Х’юстон Астрос” і дотримуючись традиції переглядати огляди ігор американської MLB.

У 2020 році Роман навіть їздив на ветеранський турнір до Каліфорнії, де на власні очі бачив гру американських бейсбольних клубів з п’ятдесятитисячною аудиторією.

Як Ворони продовжують грати і мріють про відродження бейсболу в Сумах

Війна змінила життя дорослої команди й дитячої школи. Четверо гравців пішли на фронт у 2022 році, один з них загинув, захищаючи Україну. Команді доводиться грати всі матчі на виїзді через загрози в Сумах.

Ворони змагаються у Першій лізі чемпіонату України й минулого року стали чемпіонами серед чотирьох команд. Вищий дивізіон зараз надто дорогий через необхідність поїздок.

У дитячій секції бейсболом зараз займаються 20 хлопців і 15 дівчат — значно менше, ніж до війни.

Тренування для дітей безкоштовні, а тренери постійно популяризують цей спорт, проводячи майстер-класи у школах.

Мами дітей, які відвідують тренування, раніше бачили бейсбол лише в американських фільмах, але тепер їхні діти із захватом розповідають про свої успіхи. 13-річна Каріна, яка займається бейсболом майже два роки, вже їздила на турнір у Вільнюсі, де сум’янки посіли друге місце. Вона готується до турніру в Італії.

Фото: Цкр

Одна з мрій Романа Каравая — відновити Little League після війни. Він прагне знову створити систему з чотирма сумськими командами дітей, аби на стадіоні всі вихідні грали в бейсбол.

— Тільки внутрішній чемпіонат дає справжній результат. А коли є конкуренція між командами, тоді виростають справжні зірки, — переконаний тренер.

Син Романа цього року також почав займатися бейсболом, і тренер не приховує бажання передати йому свій досвід.
Сумські бейсболісти також мріють про сучасніший стадіон за американськими стандартами.

Тренер каже, що мають готовий проєкт, який американські благодійники раніше обіцяли профінансувати. Для них це означає якісний газон, професійне освітлення та обладнані даґаути.

Найбільше досягнення в історії дорослої команди Воронів — третє місце в чемпіонаті України, здобуте 15 років тому, коли всі гравці отримали звання кандидатів у майстри спорту.

Добрі історії все ж трапляються у житті. Ми розповідали про жінку, яка врятувала 200 кіз з Донецької області і почала нове життя разом із ними.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!