Показав мені посвідчення ФСБ і пригрозив: як український волонтер Григорій Янченко в окупації допомагав Україні та ЗСУ

Якщо можна впізнати одне українське місто по одній лише людині, то це точно буде Григорій Миколайович Янченко. У 2014 році він став одним із найвідоміших волонтерів, а після 24 лютого — потужним символом Херсонського спротиву. 

Дяді Гриші уже 76 років, але у рідному Херсоні він зібрав мільйони на допомогу українській армії. Коли місто окупували, навіть попри свою популярність він вирішив звідти не виїжджати — перші три місяці ніхто й не знав, що з ним. 

Зараз він розповідає, що уже за місяць окупації зв’язку із зовнішнім світом не було зовсім: ні телебачення, ні радіо, ні інтернету. Окупанти понівечили Херсон, стерли з вулиць усе, що нагадувало Україну. А за будь-який спротив росіянам херсонці потрапляли в катівню або зникали.

— Кожного дня я виїжджав наче на мінне поле: зранку все могло бути добре, але чи повернешся ти ввечері — невідомо. 

Якщо в телефоні знаходили якісь фото, написи чи щось таке, що виказувало твою проукраїнськість, починали бити палками по п’ятках, а закінчували електрошокером.

Він чинив спротив по-своєму: неначе в метро диктор, він їздив вулицями й оголошував зупинки: Степана Бандери, Героїв Маріуполя. Це саме він їздив на кріслі колісному по Херсону та вмикав Червону калину та гімн України. Так про безстрашного волонтера дізналася вся країна.

— На свій день народження я виїхав у білій вишиванці, з прапорцем та з музикою. Спочатку було страшно, але якось я подумав: треба записати українські народні пісні, сучасні, гімн та відтворювати їх на колонці. 

Їздив у своєму блакитному тільнику не дарма: колись служив десантником ще за СРСР. Потім переїхав до Херсона та працював на будівництві. У 2014 він став найактивнішим волонтером країни, збирав їжу, одяг, будматеріали та гроші й передавав хлопцям на фронт. Найчастіше його покійна дружина відвозила дядю Гришу до ТЦ Фабрика у Херсоні. 

Зараз Фабрики більше немає: ще на початку березня торговий центр знищили росіяни. 

Щоразу чоловік збирав усе більші суми грошей, а на заміну привозив фотозвіти з передової. Загалом за десять років війни Григорій Янченко зібрав близько 4 млн грн.

Продовжив свою справу він і після окупації: коли виїздив у місто, брав із собою відерце. Усі перехожі розуміли, на що збирає літній чоловік. Дехто кидав навіть російські рублі, українських грошей не було — просили передати українським воїнам, щоб Херсон швидше звільнили.

Читати на тему

Це емоційна складова, яка виходить за межі свідомого: волонтер із Франції про мотивацію допомагати Україні

Француз вражений українцями, їхньою солідарністю та взаємодопомогою, а також визнає, що в Європі такого немає.

Попри це він знав, що окупанти за ним спостерігають. Через це завжди намагався бути біля скупчень людей та на виду. За півроку для херсонців він став взірцем того, як треба боротися. І хоч від окупантів ніколи нічого не брав — голодним не залишався. 

Розповідає дядя Гриша і про колаборантів, які з’явилися в Херсоні. І хоч на всю масу людей їх було мало, але це все одно вносило корективи у звичне життя мешканців міста. Насправді Григорій Миколайович планував дочекатися української армії вдома, допоки одна ситуація не змінила хід подій.

— Росіянин у цивільному одязі погрожував мені: показав паспорт з цією двоголовою куркою та посвідчення — він був з ФСБ.

Він попередив: “Маєш виїхати сьогодні або завтра. Поїхали додому і швидко збирай речі”. 

Дядя Гриша поїхав із Херсона до Запоріжжя, покинувши все. Розповідає, що на блокпостах абсолютно всі речі перевіряли. Уже на контрольованій Україною території йому дали житло та одяг — відповідний до його іміджу. 

З першого дня у Запоріжжі Григорій Миколайович поїхав шукати найбільший торговий центр міста. Люди впізнавали його, і чоловік почав збирати набагато більші суми, ніж у рідному Херсоні. За майже сім місяців окупації він надіслав ЗСУ близько 700 тис. грн і навіть встиг особисто побувати на передовій, щоб віддати партію волонтерської допомоги. 

Це щастя — допомагати військовим.

Те, що Григорію Миколайовичу вдалося врятуватися, — диво. Адже росіяни звикли воювати проти беззахисних жінок, дітей та людей старшого віку. Навіть зараз вони, живучи у гнилій імперії кривих дзеркал переконують самі себе: воюють із нацистами. Але розберімося: що таке націоналізм і нацизм та чому росіяни плутають ці поняття.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.