Їли немовлят та розпинали російськомовного хлопчика — найбільш яскраві представники вигаданих історій від кремлівської пропаганди. Зараз ми вже активно чуємо на свою адресу звинувачення у нацизмі, який ми, українці, нібито сповідуємо і від якого нас начебто рятують.
Однак постійним залишається одне, і це плутанина з термінами. Та чи справді вона випадкова? В Україні всі то нацисти, то націоналісти. Часом і ми вже самі плутаємось і запитуємось: “Хто я?”.
Пропонуємо розібратись, яка ж різниця у цих двох поняттях та як росіяни маніпулюють з націоналізмом.
Енциклопедія політичної думки Девіда Міллера одразу дає чітке розуміння — нацизм та націоналізм різні речі. Проте як зрозуміти де і що? Почнемо з нацизму.
Нацизм, або повністю націонал-соціалізм — тоталітарна політична ідеологія партії Гітлера, в основі якої лежить расистська переконаність у вищості арійської раси, що виправдовує захоплення нових територій, підкорення інших рас та їх повне знищення.
Однак одним із положень ідеології націонал-соціалізму є націоналізм. Прихильники беруть його як складову, але лише частково. Оскільки саме націоналізмом вони виправдовують свою солідарність до тих, хто має належність до тієї ж раси, що й ідеологи.
Націоналізм — ідеологія та напрямок політики, що зосереджує увагу на ролі нації у формуванні держави та ставить національні інтереси на вищий щабель цінностей. Основною метою для націоналістів є утворення або збереження суверенності своєї держави.
Часто науковці сперечаються за націоналізм саме через різницю у визначеннях поняття нації, від цього часто і відштовхуються пропагандисти. Нібито націоналісти мають усі передумови до формування расистських поглядів та і Гітлер наче надто схилявся до подібних ідей.
Однак це не зовсім вірно. Націонал-соціалістична партія дійсно керувалась певними ідеями націоналізму, але більше викривленим баченням їх сутності. Крім того, була очевидно радикальною і в цьому радикальний націоналізм може бути дійсно небезпечним.
У Росії зараз спостерігаються теж прояви націоналізму, але також радикального, що робить їх ближче не до патріотизму, а саме до німецьких колег 30-х років минулого століття. Ідея зверхності над іншими народами теж чітко прослідковується у певних представників країни-агресорки.
На противагу цьому першопочатковою ідеєю націоналізму, не радикального, було виокремлення нації, яка визначається як етнічною приналежністю, так і культурними та матеріальними інтересами, щоб самоорганізуватись та зберегти свою ідентичність, народну самобутність.
Основна ідея співзвучності назв точно не робить поняття тотожними. Так, нація займає важливий щабель у кожній з ідеологій, але методи та прагнення вони мають різні.
Нацизм ставить на п’єдестал насамперед свого вождя, тобто фюрера, який і вирішує, як жити країні. І якщо він вважатиме, що настав час розширювати території для життєвого простору своєї вищої раси, то ніхто не може з ним сперечатись.
Крім того, свого часу нацисти часто керувались давно забутою історією та картами, які показували, ні, не звідки на Білорусь готувався напад, а території германських племен. Нібито це історичні території Німеччини, тому вони мають право за потреби забрати їх собі та встановити так звану справедливість.
По факту в голові кожного нациста карта світу не мала кордонів, оскільки скрізь мали правити саме арійці та їх фюрер — як володар усього живого. Це якщо говорити дуже спрощено та гіперболізовано.
Саме тут на противагу можна виділити націоналізм, яким, здається, спочатку керувались нацисти. Оскільки він теж ставить інтереси певної нації на перше місце, але цим самим заміщає існування будь-якого вождя. Навпаки саме народ є єдиним правомірним джерелом влади у своїй країні.
При цьому націоналізм не робить саме свою націю найвищою у світі та не прагне захоплювати нові території. Основною метою є здобуття та підтримка суверенітету своєї батьківщини.
Згідно з даними флагманського проекту Оперативної робочої групи зі стратегічних комунікацій Європейської служби зовнішньополітичної діяльності EUvsDisinfo, російська пропаганда почала вдаватись до ототожнення українських націоналістів до нацистів близько з кінця 2015 року.
З того часу і до сьогодні платформа виявила загалом близько 500 матеріалів різних прокремлівських видань, де писали про нацизм в Україні.
Одним із перших записів, який зустрічається серед пропагандистських, матеріал розповідає про те, що нібито націоналізм українців ніколи не був незалежними, а скерований кимось ззовні.
Це ще одна з помилок кремлівських пропагандистів — суміщення понять українського націоналізму та розповіді про зовнішнє управління Україною. Оскільки в основі ідеології полягає саме свобода від будь-якого втручання іншої країни чи народу у свої політичні справи.
Історики дуже обережні в порівняннях і проведенні паралелей між двома диктаторами Путіним і Гітлером та їхніми режимами. Та все ж є речі, які очевидні. Читай, які схожі риси знайшли історики між двома вождями.