Мисливці на ворога у лісах та болотах! Історія бійця єгерської бригади про бої, службу та поранення

Багатьох українців новина про повномасштабне вторгнення росіян застала за кордоном. Хтось був на навчанні, хтось — на заробітках, а хтось — у відпустці. Утім, багато земляків повернулися додому, щоб бути корисними тут.

Так і молодший сержант Андрій Скоринський. Йому 48 років. 24 лютого 2022 року він уже півроку працював у Литві майстром з обробки червоного дерева. Йому зателефонували друзі й сказали, що почалася війна. Але Андрій був розгублений, адже війна триває ще з 2014 року, попросив уточнити, про що йдеться. Тоді дізнався про обстріли Києва, Харкова, Одеси, Львова та його рідної Хмельниччини.

Чоловік не вагався, зібрав речі та повернувся додому. 5 березня він був у своєму рідному місті та зустрівся з родиною. Свою історію про службу, другий день народження та поранення він розповів для Армії.Inform.

Погріб як другий дім і рішення піти воювати

З кінця лютого 2023 року Андрій Скоринський продовжує військову службу на посаді стрільця в роті охорони відділу Хмельницького районного ТЦК та СП у рідному Волочиську. Але до цього він майже рік пробув на Вугледарському напрямку у єгерській бригаді. Отримав поранення, яке заважало службі на фронті. Він згадує про своє рішення приєднатися до оборони України.

Коли нарешті сів вечеряти з родиною після довгої розлуки, приємну мить зустрічі перебив сигнал повітряної тривоги.

Родина спустилася у погріб, і Андрій здивувався. Дружина сама облаштувала його, ніби другий дім.

Її аргумент був у тому, що у місті є критичні об’єкти, по яких б’ють росіяни, тож має бути комфортне укриття. Там родина просиділа три години, а потім Андрій розповів їм про своє рішення.

— Я сказав своїм дівчатам, що з самого ранку беру всі необхідні документи і йду до ТЦК. Якщо знову не візьмуть до війська, як це було у 2014 і 2015 роках, поїду в обласний центр комплектування, до головного начальника, чи в тероборону піду, — розповідає він.

Читати на тему

Досі не зіграв ролі військового, але став справжнім комбатом на війні: історія київського актора

Як колишній актор театру пішов на фронт та якою бачить боротьбу проти Росії — читай у розповіді.

Хто ж такі єгері

Цього разу у ТЦК все пішло за планом Андрія. Він пройшов попередню співбесіду, там набирали до єгерської бригади. Чоловік не знав, хто такі єгері. Строкову службу проходив у навчальному центрі Десна, служив у батальйоні забезпечення навчального процесу Київського інституту Сухопутних військ.

— Питаю в офіцера: “А єгерська бригада — це що ще за структура?”

Він каже мені: “Єгері — це мисливці на ворога в лісах і болотах, бригада у складі Сухопутних військ”. О, думаю, мені підходить, — згадує молодший сержант.

Він пройшов комісію, на годину зазирнув додому та повернувся до ТЦК. Ввечері того дня бійці вже їхали на полігон для формування підрозділів і бойового злагодження. Проходили навчання, опанували зброю та тактичну медицину. За три тижні вирушили на Вугледарський напрямок.

Андрій згадує, що у першому бою знищили два танки. 

— Одного дня на нас із відстані десь у кілометр посунули шість ворожих танків. Ворог був упевнений, що в цій місцині нікого проти нього немає. Підпустивши танчики на ефективну для пострілу з гранатометів відстань, ми два з них одразу спалили вщент, а екіпажі, що вціліли, добивали зі стрілецької зброї, — каже боєць.

Чотири інших танки вирішили змінити напрямок, але їх чекали сусіди по флангу Андрія. Тож їх теж вдалося знищити.

Про другий день народження

Одного разу чоловік був на межі від смерті. Ранок того дня розпочався з артобстрілу, потім ворог застосовував вертольоти та Су-25. Андрій сидів в окопі, через кожні кілька метрів падала та розривалася міна.

Я сидів в окопі, втискаючись спиною в ґрунт, аж раптом 120-та міна влетіла між моїх ніг у землю, порвала мені берці, та… не розірвалась! Відтоді я вважаю той день своїм другим днем народження… — ділиться він.

Поранення, яке заважало служити

— 14 жовтня, якраз у День захисників і захисниць України, вибуховою хвилею від прильоту артилерійського снаряда мені роздробило два спинні хребці та лівий лікоть.

Два уламки з роздроблених хребців зайшли у спинний мозок. Я не міг ні стояти, ні сидіти, ні лежати, — розповідає про поранення чоловік.

Він був у кількох шпиталях, так потрапив і у Хмельницький. Після лікування знову повернувся на позиції, але біль у спині та лікті не давав виконувати завдання. За місяць він знову потрапив у госпіталь, там комісія сказала, що треба звільнятися зі служби. Утім, чоловік мав бажання продовжувати службу, тож прийшов до районного Хмельницького ТЦК СП. Він і далі тримає зброю у руках, а на куртці — нарукавний знак батальйону окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Наші військові старанно виконують усі завдання. Кажуть, що радіють, коли вдається знищити техніку ворога. Раніше ми розповідали історію Івана Морозовського про бої на різних напрямках.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Андрій Агєєв/ Армія.Inform