Behind Blue Eyes: український проект дитячої воєнної фотодокументалістики та чому він важливий

Війна пришвидшила плин подій — українські діти подорослішали швидше, за декілька днів. У їхніх очах невичерпна глибина болю, відчайдухи, розуміння і зовсім трішки страху. Український інформаційний та мистецький простір також подорослішав, порозумнішав та зміцнів — ми стали готові говорити про дітей та висвітлювати дитяче питання для соціуму правильно.

Проект Behind Blue Eyes став ретроспективою того, що бачили діти з деокупованих населених пунктів. А 23 липня в київській галереї Avangarden відкриється благодійна експозиція проекту, в якому діти з деокупованих сіл України документують своє життя на плівку одноразових камер.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений BEHIND BLUE EYES | ЗА БЛАКИТНИМИ ОЧИМА (@theblueyedproject)

Ідея проекту Behind Blue Eyes, або ж За Блакитними Очима належить команді волонтерів, що опікувалась деокупованими селами Чернігівщини навесні. Подорожуючи до Лукашівки, волонтери знайшли справжніх друзів серед місцевих дітей.

Переживши жахи війни у такому ранньому віці, малеча все одно випромінює особливе світло та любов до світу — і такі речі хочеться документувати. Так народилась ідея проекту: всі охочі дітлахи отримали одноразову плівкову камеру і тиждень, аби знімати все, що їм заманеться. 

Один із креаторів Блакитних очей Артем ділиться: завдяки дітлахам кожен має змогу поринути у власні думки.

Отримані фото — це щось необхідне зараз. З одного боку — маємо унікальний матеріал, погляд на війну та її наслідки очима майбутнього. З іншого — шанс особисто збагнути щось важливе: про себе, про дитинство, про зв’язок цих двох, про війну та смерть, про життя та майбутнє.

Instagram

Як все починалося?

Історія задуму бере початок ще до початку повномасштабної війни, діляться організатори проекту. Але рушійною силою для нього стали саме діти, які дарували волонтерам Дмитру та Артему позитивні емоції.

— Ми з Дімою працюємо в маркетингу та брендових активаціях. В нас давно “на поличці” лежали одноразові камери, як цікавий інструмент для брендової активності в майбутньому. Це така передісторія. Щодо дітей — щоразу, як ми повертались з Лукашівки, вони дарували нам якесь дивне відчуття полегшення та надії, що було несумісно з тим, що ми бачили в селі — розруху і трагедію.

Хотілося якось закарбувати це відчуття і “доставити” його людям в інших куточках країни, яким іноді так сильно необхідний цей промінець надії.

І ось ці два елементи якось злились воєдино, і ми зрозуміли, що одноразові фотоапарати можуть стати саме тим способом, який реалізує бажання транспортувати цю емоцію іншим людям. До речі, нещодавно дізнались, що подібний метод вже використовувався, проте його реалізація в контексті війни — здається, перша.

Читати на тему

Рятували від війни: шокуючі історії волонтерів, які вивозили людей з гарячих точок

Волонтерський фронт не відстає від військового. Під обстрілами та ризикуючи власним життям, вони поспішають на допомогу кожному, хто її потребує.

За Блакитними Очима: задум та складнощі

Артем зізнається — ця робота стала викликом для них усіх: як реалізувати такий задум в українському селі, яке щойно пережило всі “красоти” війни. 

Адже це не просто приїхати й роздати камери. В Лукашівці ми були приблизно 12 разів, а камери роздали дітям десь на шостий візит, коли зрозуміли, що маємо з цими малими зв’язок.

Вражають не стільки самі історії, а те, як діти їх транслюють. Одну з історій Артем переповідає та акцентує на тому, як діти розставляють пріоритети.

— Наприклад, Маша показувала фото зруйнованого сараю її діда-столяра і жалілась на те, що тирсу хом’ячкам тепер доведеться купувати у сусіда. Такий безпосередній погляд, нам іноді не вистачає його стосовно матеріальних речей. Маші 10 років.

Машине фото

Під фото дівчинка додала коментар: Це я позбирала гуманітарку і потім продавала у дворі. Мама купила капусту, дід купив запальничку. Тато купив кросівки, тому що рускіє все позабирали — не було що носити. Заробила гривень 250.

Самі ж організатори зізнаються: вони не заручалися підтримкою психологів чи інших спеціалістів, проте після такої роботи разом із дітками уже самі себе нарекли спеціалістами по дитячому щастю.

Команда бачить розвиток проекту в роботі з дітьми усіх постраждалих регіонів України. Таким чином буде створений цілісний відбиток страшних подій під небаченим досі кутом.

Творчість — потужний інструмент для досягнення мрій та бажань, які ця війна не має права забирати у дітей. Тому, разом з камерами, волонтери отримали короткі списки бажань кожного юного репортера. Благодійна складова проєкту полягає в тому, що суспільство може винагородити дітей згідно з вішлистами, які склала малеча.

На Instagram сторінці Behind Blue Eyes публікуються побажання кожного учасника — задонатити можна як грошима, так і безпосередньо подарувати саму річ (а іноді й домашню тваринку) зі списку. 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений BEHIND BLUE EYES | ЗА БЛАКИТНИМИ ОЧИМА (@theblueyedproject)

А нам варто говорити про дітей та їхні переживання під час війни — вони такі ж важливі, як і дорослих. Діти з Харкова, які покинули свої домівки на початку війни, поділилися найбільшим страхом — бояться, що їм не буде куди повернутися.

Підписуйся на наш Telegram та читай новини першим!