З протезами та автоматом — історія українського воїна Василя Штефка

В українських військкоматах утворилися величезні черги з тих, хто хоче стати на захист своєї країни.

Люди просто не можуть сидіти вдома й дивитися, як вбивають їхні сім’ї та знищують міста російські окупанти. 

Несила сидіти вдома й тим, хто, здавалось би, не може йти захищати. 

Наприклад, Василь Штефко з села Кушниця взяв до рук зброю, маючи два протези замість ніг. 

Потрапити на фронт за всяку ціну

Василю 55 років. 2004-го року чоловіку ампутували обидві ноги, коли він був на заробітках в Росії, тому додому повернувся вже на протезах.

Він не захотів ховатися чи виправдовуватися тим, що не має ніг. Зібрався і пішов у військкомат, вирішивши, що в жодному разі не сидітиме вдома. 

Я не спав дві доби, коли побачив, що відбувається. Просто не зміг сидіти вдома, зібрав речі й пішов у військкомат. 

У військкоматі, щоб його пропустили на фронт, довелося вимушено збрехати, що має лише один протез. 

Чоловік розуміє: якби не це, його б не взяли й відправили на лаву запасних.

Читати на тему

Сьогодні все не має значення – ми всі рядові. Історії бійців тероборони Києва

Вадим Петрасюк, який ще у перший день війни приєднався до ТрО Києва, розповідає з ким пліч-о-пліч обороняє спокій столиці.

Василь Штефко свого часу служив в армії, тому вміє поводитися зі зброєю, до того ж непогано водить авто. 

Він міг бути корисним та допомогти знаннями й досвідом, тому рішуче попросився у 128-му бригаду і не збирався відступати.

Тут я за званням сержант, а за посадою — водій, служу в роті вогневої підтримки. 

По батьковому сліду

Маленька брехня для великого діла — це сімейне. Свого часу батько Василя, щоб потрапити на фронт Другої світової війни, теж збрехав. 

Маючи усього 15 років, сказав, що йому вже є 18, і пішов воювати. 

Тому Василь не розуміє відмовок і вважає, що захист держави — це святий обов’язок кожного чоловіка. 

Вони забули, що захист країни — це не бажання чи право, а закріплений у Конституції обов’язок громадянина.

Чоловік не розуміє тих хлопців, які продовжують сидіти в тилу, шукаючи аргументи та пояснення, чому вони все ще не стоять на обороні держави.

Адже він сам — унаочнення бойового духу й прагнення попри все захищати Україну, її жінок та дітей.

Вдома у чоловіка лишилась дружина та 11-річна донька. 

Вони пишаються своїм чоловіком та батьком, бо той доводить власним прикладом, наскільки велике значення має бажання та воля.

Василь Штефко — не єдиний, хто готовий відчайдушно боронити рідну Україну. Крим — наш, і його люди з нами. Нещодавно ми розповіли історію кримчанина Іси Акаєва, який зараз теж боронить державу.