У лавах української армії воюють відважні українки: полишивши родини, бізнеси та улюблені справи, жінки та дівчата пішли захищати власні міста.
Тіффані — бойова медикиня, яка рятує життя на передовій з липня 2022 року. До повномасштабного вторгнення Анна жила своє цивільне життя кольору Тіффані і виховувала двох чарівних донечок у Дніпрі.
— Я народила дітей у вільній країні й обов’язково зроблю все, щоб мої доньки жили в країні, яка дасть їм можливість бути щасливими та пишатись тим, що вони українки, — каже жінка.
День, коли почалася велика війна, Тіффані добре пам’ятає. О 5:40 до неї зателефонував батько її доньок та сказав негайно збирати дітей, бо почалася війна. В цей час обидві вони спали по різні сторони від жінки — у неї сльози полилися з очей.
Я тоді ще якось встигла написати у батьківський чат, що доньки не буде в школі. За кілька хвилин усі батьки написали те саме.
Спочатку жінка пішла волонтерити у лікарню імені Мечникова. За якийсь час їй запропонували працювати там санітаркою офіційно, та людей у лікарні вистачало, на відміну від фронту.
Так Тіффані вирішила приєднатися до лав армії та піти туди, куди інші бояться. Отримала дозвіл від доньок і пішла. На початку липня вона вже була “на нулі”.
Нині її реальність — жити від дзвінка до дзвінка, від виклику до виклику. І коли таких дзвінків немає — це щастя, що означає, що всі живі та здорові. Вона щодня чергує на евакуації поля бою і передає поранених медикам.
Тіффані пригадує, як під час одного з наступу росіян вона з водієм їхала на виклик — треба було забрати пораненого. Дорогою вони зустріли двох хлопців із того ж взводу, які саме бігли за боєприпасами. А вже за дві хвилини після того, як медики розпрощалися з військовими, по рації передали про 200 та 300: тих самих, які щойно з ними говорили.
Після цього я сиділа з його рідним братом в окопі. Ефір тоді горів від криків про прорив росіян та про те, що на нас наводять. Після такого починаєш цінувати кожну хвилину.
Своє кохання та ідеального чоловіка Тіффані також зустріла в самому пеклі.
— Я, як ніхто з жінок, які чекають вдома, розумію, в яке пекло він щоразу лізе й виходить з нього. Одного разу ми потрапили на одне завдання у червону зону. Тоді він прикривав мене власним тілом від снарядів, що падали за 200 метрів від нас.
Тож тепер Тіффані каже: українцям в тилу та на фронті варто перестати жити стереотипами, а навчитися цінувати усі миті життя. Адже головна цінність — в людях, а не в речах.
Речі можна знищити одним вибухом ракети. А стосунки з друзями, коханими, родичами — це скарб, який неможливо знищити.
Те, що також неможливо знищити — історії людей, які складають історію цілої держави. В Україні вийшла книга про війну в жіночих обличчях — читай, чим вона тебе вразить.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!