Брати Мінгалієви родом з Миколаївської області. Разом пішли воювати й з різницею у півгодини були поранені.
Володимир утратив ногу, а брат Віталій — руку. Зараз вони проходять реабілітацію та мріють про протези.
Він стрибає у крісло і хутко включається в гру. Володимир так вправно керує кріслом колісним, паралельно граючи у баскетбол. Важко й уявити, що грає він менше ніж місяць.
У залі під час його тренувань є один глядач — його брат Віталій. Він підтримує брата на баскетболі та рік тому підтримав його куди більш серйозне рішення.
Їм по 21. Самі хлопці з Южноукраїнська, що в Миколаївській області. Кажуть росли шибайголовами. Володимир мріяв будувати кар’єру у змішаних єдиноборствах, а Віталій почав опановувати програмування. Вивчилися на автослюсарів. А потім прийшла повістка. Вирішили йти служити, а не бігати від когось та ховатись.
Це було наприкінці 2021 року, а вже за кілька місяців почалась повномасштабна війна. Володимир каже, що бачив, як багато мобілізували хлопців і як вони йшли на штурми.
Подумав, чому я буду сидіти в тилу, поки інші хлопці гинуть. Тому попросив підписати контракт, щоб поїхати в Донецьку область воювати.
Далі були навчання, Донбас, Кліщіївка. Брати хоч і були в одному батальйоні, та на штурми їх спершу разом не брали.
Пізніше вже воювали пліч-о-пліч. Так було й у той день, коли дістали поранення. Тоді хлопці мали тримати оборону, але зрештою довелося йти на штурм. На позиціях провели три дні. Потім Володимир вирішив вийти з бліндажа, щоб відкрити вогонь. Зрештою ця його ініціатива дозволила ліквідувати двох окупантів, третій — дістав поранення.
За стрільбою Володимир не помітив, як над ним завис ворожий дрон зі скидом. Тільки й відчув, як уламки пробили йому п’ятку. Після цього він застрибнув у бліндаж, де брат наніс йому турнікет. Та під час виходу захисник зламав ногу на дві частини — одна з них просто хиталась.
Згодом прилетіло також у бліндаж Віталія. Снаряд практично поховав бійців під грудою землі та дерев. Ті, хто вижили, дивом впіймали зв’язок і покликали на допомогу. Їх відкопали, але пораненими довелось йти п’ять кілометрів пішки.
Загалом евакуація тривала близько доби. У Часовому Ярі Володимиру одразу ж ампутували ногу, а от за руку Віталія медики ще боролися, проте згодом таки довелося її ампутувати теж.
Уже півроку брати проходять реабілітацію, відновлюються та шукають різні центри протезування. Однак через високі ампутації в обох випадках це виявилося не просто. У Володимира коротка ампутаційна кукса лівого стегна. Її практично неможливо повноцінно протезувати. Що стосується Віталія, то тут ситуація дещо складніша: коротка кукса плеча, дефект стінки медіальної плечової кістки з чужорідним тілом.
Віталію і Володимир кажуть, були у багатьох клініках в різних куточках України. Почали самі шукати й знайшли центр складного ендопротезування остоінтеграції та біоніки. Тут першими в Україні почали проводити операції із вживлення частини протеза прямо в кістку, тобто для імпланту не потрібні ремені та шлейки. Зараз, кажуть лікарі, це найкращий варіант саме для пацієнтів з високими ампутаціями.
Перший етап остоінтеграції вже провели Володимиру. На операцію чекає і Віталій. Вони для військових безплатні. Проте на сучасні протези з розумними датчиками для розпізнавання сигналів кінцівок їм на двох необхідно понад п’ять мільйонів гривень.
Родина братів таку суму й уявити собі не може. Однак допомогти хлопцям знову ступити на дві ноги чи взяти до рук м’яч можемо ми з вами за номером картки 5375411219247835 чи за посиланням на Mono-банку.
Дехто з військових навіть після ампутації повертається на службу. Читай історію військового, який продовжує командувати артилеристами, але вже на протезі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.