Їв консерву на тиждень і пив власну сечу: історія виживання українського бійця під танком та в полоні

Буковинець Дмитро Чучко, позивний Шевченко, пережив справжнє пекло війни. Місяць підбитий танк був його єдиним прихистком від росіян, а потім — майже рік жорстокого полону.

Він отримав важкі поранення та обмороження обох ніг, які довелося ампутувати вже в неволі.

Його історія — це свідчення неймовірної сили духу, витримки та прагнення жити заради родини. Суспільне Чернівці розповіло про Дмитра, його останній бій та випробування у полоні.

Останній бій та несподіваний полон

Дмитро пішов на війну з початком повномасштабного вторгнення, бажаючи захистити свою землю та рідних.

Він виконував завдання на Харківщині, Сумщині, іноді за 500 метрів від лінії зіткнення.

Останній бойовий вихід, що призвів до полону, відбувся у Запорізькій області. Через загрозу дронів, українські військові виходили на завдання вночі.

Дмитру з вісьмома побратимами дали гранати, а їхнім завданням було зайняти позиції та не допустити просування росіян.

Пройшовши посадкою, вони вийшли на відкрите поле, де одразу потрапили під скиди з дронів. Чотирьох бійців поранило, їм довелося перечекати до ранку у бліндажі.

Фото: Суспільне Чернівці

На світанку рух продовжився, але ще двоє побратимів дістали поранення. Дмитро з двома іншими бійцями встигли сховатися у розбитому бліндажі.

Один із побратимів евакуював поранених. Дмитро зі ще одним бійцем рушили до нової позиції по лінії протитанкового рову.

Там вони знову стали мішенню для дронів. Скид з дрона збив Дмитра з ніг. Він крикнув побратиму, який теж дістав поранення, сховатися під підбитим танком, але той не встиг.

Чую, кричить, що він теж поранений. Минуло десь пʼять хвилин — тиша. Я до нього кричав, але відповіді вже не було чутно. Мене далі почали “бити” скидами, — згадує Дмитро.

Читати на тему

Першу пісню присвятив мамі… Історія оборонця Азовсталі, якого у полоні рятувала музика

Владислава пробув у полоні три роки та повернувся додому під час Великоднього обміну 19 квітня. До цього дня його порятунком стала музика, яку створював з надією коли-небудь продемонструвати світові.

Виживання під танком та шлях у неволю

Три доби Дмитро був непритомний. Отямившись, зміг відповзти до танка, де знайшов тіло свого побратима. Під танком Дмитро прожив ще місяць.

Його ноги були обморожені та поранені, тому він наклав турнікети, які не знімав. Евакуювати військового не вдавалося через постійну присутність росіян.

 — Харчувався тим, що було у мене у сумці та в сумці побратима, а потім пересувався окопами. 11 березня знайшов лише одну консерву. Тиждень її їв. Далі пив воду, яка була у виїмці під танком. Потім вже перейшов на свою “воду”, — розповідає Дмитро про виснажливі умови.

Фото: Суспільне Чернівці

В окопах Дмитро знайшов кілька мішків з консервами. Та щойно він почав відкривати банки, його оточили російські бійці та взяли в полон.

Один із них, розмовляючи українською, пояснив, що його не вбиватимуть, бо завдяки полоненому один із них отримає підвищення.

Дмитру дали води, консерви та знеболювальне. Потім відвезли до місця своєї дислокації, де медик оглянув його і сказав, що Дмитра потрібно евакуювати до госпіталю у Криму.

Там йому ампутували ноги. Чоловік каже, що в лікарні до нього ставилися нормально.

Там більша частина людей “наших”. Вони українською розмовляють, рідко російською.

Фото: Суспільне Чернівці

У лікарні Дмитро провів чотири місяці. Потім йому повідомили, що приїхав генерал з Москви. Дмитро припускає, що тоді частину полонених, ймовірно, забрали на суд.

Йому та ще одному пораненому військовому сказали, що направляють на евакуацію, після якої буде обмін. На мить чоловік зрадів.

Пекло російських колоній: катування та гімн РФ

Замість евакуації та обміну чоловіків відвезли у СІЗО в Таганрозі, де Дмитро пробув близько місяця.

Там не можна було зайвий раз рухатись чи розмовляти, бо полонених могли побити чи катувати струмом.

1 вересня частину полонених направили у СІЗО Пермської області. Туди вони їхали пʼять діб потягом і перебували там до обміну. У тому СІЗО ставлення до полонених значно погіршилось.

— Там було незручно — пересувались на колінах та на руках. Щоранку нас з камери виводили в коридор на огляд. Якщо щось не так, комусь щось не сподобалось, то били або електрошокером, або палицями — знущались, — розповідає Дмитро про щоденні знущання.

Фото: Суспільне Чернівці

Щодня полоненим вмикали російську музику, читали про політику, змушували вчити вірші та по сім разів на добу співати гімн РФ.

Людям дозволяли тільки стояти, а Дмитру та ще одному пораненому — на колінах. Згодом місцеві лікарі звернули на це увагу та просили дозволити полоненим сидіти.

Годували тричі на добу гнилою картоплею та напівсирими крупами: ячменем, пшеницею. Цієї їжі було недостатньо. Загалом у полоні Дмитро пробув орієнтовно 11 місяців. В обід 14 січня до його камери увійшли росіяни.

Дали ще пʼять цукерок, бо це було свято: старий Новий рік у них відзначали.

Довгоочікуване повернення додому

Чотирьох поранених, включаючи Дмитра, вивели з камери та сказали, якщо вони поводитимуться добре, то потраплять на обмін. Згодом їх переодягли.

З розпакованих пакунків зі спідньою білизною випала етикетка, де було написано, що білизну виготовили в Україні.

Дмитро каже, тоді між собою переглянулися, бо не вірили, що невдовзі дійсно повернуться в Україну.

Фото: Суспільне Чернівці

Полоненим одягли мішки на голови та звʼязали руки, посадили їх на ще 21 людину в літак. За чотири години вони прилетіли до Білорусі, а звідти на каретах швидкої допомоги повернулись в Україну.

Дмитро усвідомив, що повертається додому, коли машина перетинала білорусько-український кордон.

Нормальні емоції. Раді всі були, але раді — то таке. А скільки там ще залишилось наших хлопців…

За місяць Дмитро вперше зустрівся із сімʼєю, згадки про яку допомогли йому пережити катування у полоні.

Чоловік проходив лікування у Чернігівській, Львівській, Вінницькій та Чернівецькій областях. Тепер його головне бажання — стати на протези.

Раніше ми розповідали історію Михайла Чаплі, який пережив пекло полону та катувань у Таганрозі. Дізнайся, як він пережив жахи неволі, відчув біль втрати та знаходив сили, щоб вижити й повернутися додому.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.