Київ-Мордор-Київ: історія сержанта на псевдо П’єса про власний шлях боротьби

Він називає свій шлях Київ-Мордор-Київ. Сержант Максим Курочкін на псевдо П’єса зараз все частіше любить звертатись до художніх порівнянь сучасної війни та історії від легендарного Толкіна.

Сам драматург та військовослужбовець в одній особі дуже нагадує одного з його героїв. Та чоловіку звичніше не думати про цю схожість, чи свої досягнення, а частіше розмірковувати, чи не зробив він щось неправильно у своєму житті.

Максим пригадує, як ще в дитинстві, що промайнуло в радянській окупації, він відчував страх ракетних обстрілів. Щоправда, натівських військ. Таким вже було виховання тодішніх радянсько-російських окупантів.

У його свідомості ще лишалась надія досягнути розуміння та донести правду протилежній стороні. Однак 2014 рік розставив усе на свої місця.

Можна було себе дурити, що якусь користь Україні і собі приносиш, працюючи в Москві… Але після першого вбитого на Майдані всі ці фантазії зникли.

До того часу чоловік встиг здобути першу освіту історика у рідному Києві, потім вивчитись у Літературному інституті в Москві.

Максим навіть певний час працював у країні-агресорці, намагаючись розповісти правду про українців та поставити щось на противагу пропаганді.

Та показ документального кіно Сильніше, ніж зброя, що розповідало про еволюцію українського суспільства та події Майдану і початок війни в Україні. Тоді перегляд фільму перервали працівники ФСБ через те, що нібито в будівлі вибухівка. Класичний прийом, щоб пояснити невибагливому натовпу свої незаконні дії.

Все було марно. Я зазнав повного краху.

Тоді стало зрозуміло, що потрібно щось змінювати. Максим повернувся до Києва та змінив слово на дію. До 24 лютого навіть встиг підготувати відкриття власного театру у Києві. Ця урочиста подія мала відбутись у березні.

Однак у цей час Максим вже мав інше ім’я, а точніше псевдо П’єса, яке йому дали побратими. З ними він разом ще з кінця лютого.

Читати на тему

Незібраний мотоцикл досі чекає у майстерні — історія військового з фронту, що виготовляв кастомні байки

Військовий розповів, чим займався до війни й що робить на фронті зараз.

Іншим свій шлях Максим вже не міг бачити. Хіба що спочатку набрав прозапас воду вдома, а вже коли зрозумів, що це не так потрібно, то відчув — окупанти програють. Після цього вирішив, що має доскласти власних зусиль для цього.

Тож 24 лютого пішов у військкомат, а вже наступного дня став до строю. Чоловік певний, що він має зараз сплатити цю ціну за нашу незалежність, яку ми колись у 1991 році отримали на папері. Тепер — потрібно це зробити й на ділі.

Спочатку Максим боронив столичні військові об’єкти, потім вже брав участь у боях на Київщині, але найбільше запам’ятався травень на Сході — західне озброєння ще не надійшло, а вибивати ворога з рідної землі вже було необхідно.

Мене б влаштувало постояти в коридорі й зазирнути в кімнату, де війна. Ну от хтось почув мої молитви і навіть дозволив зайти на один крок до цієї кімнати.

До минулого життя його повернуло поранення в праву руку. Чоловік і досі відчуває певний символізм у цьому епізоді зі свого життя. Проте описувати навряд чи буде.

Максим вірить, що у нашій країні стане нових творців, які зможуть розповісти про нашу війну за незалежність. Він побачив це в очах наших захисників — його побратимів, які службу отримали не у покарання, а зробили власним вибором.

Вони не тікають до війська від злиднів і від нещасливих кохань. Вони йдуть туди від повноти життя в собі й навколо, а не від його браку.

Так само як і всі українці, які кожен на своєму місці відчув свою відповідальність та силу наблизити перемогу України. Тому наостанок Максим говорить, що, мабуть, нам просто необхідно тепер просто зціпити та продовжувати цю боротьбу аж до логічного фіналу.

Треба зціпити зуби і, як би не було боляче, дотерпіти цю п’єсу до фіналу — природного і вистражданого.

Йому не звикати до військової форми, оскільки Микола вже має досвід служби. У 2019 році він сподівався повернутись до цивільного життя, але відчуття обов’язку не дало залишитись осторонь запеклих боїв. Читай історію командира на псевдо Альфа, який понад усе цінує життя підлеглих.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Українська правда