Батьки дивилися Шарія, а вона — повернулася до України: історія дівчини, яка втекла з РФ

Роман Анастасії Левкової За перекопом є земля стала сповіддю для тих, хто пережив досвід окупації. Протистояти злу можуть не всі. На умовах анонімності дівчина зі Сходу розповіла Hromadske про свій досвід порятунку: батьки вивезли її до Росії після початку повномасштабної війни.

Після повноліття дівчина самостійно повернулася до рідної країни. За перекопом є земля — важлива книга для неї, бо вона й про страх бути окупованою зсередини, про спробу прийняття зросійщених рідних.

Історію дівчини, її шлях до України та що вона пережила — найцікавіше розповідаємо далі у матеріалі.

Мої батьки любили у вільний час дивитися Шарія

Героїня розповідає: її батьки не були ображені на Україну, не брали участі в загонах “ЛНР” чи “ДНР”, але у вільний час дивилися Шарія та подібних. Образа на владу та думка, що в Росії життя краще, поволі осідала у їхніх головах.

Сама ж дівчина планувала вступати після школи в один з обласних центрів на Сході України, її не манила Росія. Любила уроки історії України, з них почала формувати запитання: чому росіяни не визнають, що в нас був князь Володимир? Чому росіяни не визнають, що Сталін напав на Польщу?

З тих же уроків почалася й позиція щодо мови, попри те, що у школі всі говорили російською.

Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, вона просила батьків виїжджати з міста, як зробили її однокласники із сімʼями.

Рexels

— Та реакції не було. А через місяць після того, як у місто зайшли окупанти, ми виїхали… в Росію, — каже дівчина. 

Урок з історії, який був першим 24 лютого 2022, їхній вчитель почав з новини: долучається до ЗСУ. Розповів, які канали в мережі дивитися, щоб підготуватися до війни та виїзду. Коли дівчина вже була в Росії, то продовжувала вітати свого педагога з професійними святами.

Мені було соромно. Адже він на війні, а я — у Росії. Думала, чи гідна повертатися в Україну? 

Після переїзду вона продовжувала навчання в українській школі онлайн. Батьки дозволили це лише за умови, що донька відвідуватиме й місцеву, російську школу.

Читати на тему

Це вам не Україна, в Росії інші правила: як херсонських дітей депортують на окуповані території та чи можливо їх повернути додому

Як повертатимуть додому депортованих дітей: неймовірна історія Насті та Маші.

Булінг в Росії та “підлітковий бунт”

Там вона стикнулася з булінгом та проявом справжньої російської “дружби”. Однокласник, який дізнався про українське походження нової учениці, кричав їй в обличчя: “Смерть хохлам!”.

Вдавано співпереживали дівчата у класі, та якось, коли ображати стали іншу дитину, вони відповіли: “Ми не любимо вплутуватися в конфлікти. Це ні до чого не призведе”.

Знущалися й вчителі.

— Якось на уроці вчитель дав мені карту й сказав: “Покажи, де твоя батьківщина”. Я відмовилася, бо він і так знає. З-за спини волав однокласник: “Давай, хохолко, покажи свій нацистський Київ!”

Рexels

У такі моменти я відчувала себе самотньою й безсилою. Мені не було до кого підійти, пожалітися, — розповіла дівчина.

Родина вважала, що донька “порозумнішає” з часом, полюбить і Росію, і нових людей навколо.

Вона ж не бачила свого майбутнього в Росії, не була б вона частиною “вєлікой руской культури”, де все навколо кричить про війну та розширення території.

Тож вирішила влаштуватися на роботу та відкладати гроші, аби повертатися додому, до України із якимись збереженнями. Своїх намірів від батьків не приховувала. Вони ж думали: підліток, переросте.

Читати на тему

Наче вийшли із накуреної кімнати. Розповіді підлітків, які виїхали з окупації та вступили до українських ВНЗ

Як школярам із ТОТ вступати до українських закладів освіти: приклад двох історій.

Нас поєднали цінності

Триматися допомагав хлопець, із якими стосунки почалися перед виїздом до Росії. Їх поєднали спільні цінності та свідомий вибір, який обоє зробили у свої 18: нині він долучився до війська після навчання.

Її дорога додому була сповнена страху та тиску. Добре, що допомогла волонтерка: навчила, як поводитися на допитах на КПП окупантів. Вона стерла всі листування, навіть створила фейкові з розсиланням картинок-привітань з 9 травня.

Та, зізнається дівчина, до такого підготуватися дійсно неможливо.

Працівники ФСБ тиснули на її емоції, погрожували депортацією родини. Після допиту вона довго плакала в автобусі, який віз її додому, до рідного Сходу.

Потім — мова. Рідна мова, допит в СБУ та шелтер, потяг до столиці.

— Виходжу з вагона, а на пероні — найкраща з компаній, яку можна уявити. Мій хлопець, мій вчитель і та сама волонтерка! — пригадує дівчина. Довго не могла повірити, що нарешті приїхала додому.

Рexels

Вона й досі приходить до тями: за два роки життя в Росії щось у дівчині надломилося, тож тепер вона знову вчиться спілкуватися з людьми. Єдине, що тригерить — російська мова та музика, яку дехто досі вперто не викреслює з життя.

Я думаю: “Чому ти це робиш? Чому ідентифікуєш себе з Росією?”. Я займаюся з психологом і приймаю антидепресанти — без них було б зовсім нестерпно.

Мені досі болить, що моя родина отруєна пропагандою, — зізнається дівчина.

Попри сильну російську пропаганду, в окупації чекають на повернення України. Підлітки в одному із населених пунктів створили підпільний читацький клуб українських книг, аби не втратити звʼязок з батьківщиною.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.