Поки страхи й тривоги прокрадались у дитячі сни, з кордону насувалась загарбницька армія. Коли довкола стали вибухати снаряди, а рідне місто Суми дев’ятирічному Іллі стало нагадувати Чорнобиль, єдиним променем світла стала невелика казка маленького письменника. Про це розповідає видання Цукр.
На вулицях нікого не було, тиша, майже всі магазини зачинені, а у відчинених — товари майже відсутні. Я спитав маму: “А що, так почнеться Голодомор?” Вона не могла знайти відповідь, ніхто не знав.
Дні були просякнуті безпросвітною темрявою, навколо лунали постріли та вибухи снарядів. Хлопчик ділиться, що тоді йому було страшно, тому плакав та притискав до себе іграшкового кабанчика, про якого незадовго до 24 лютого написав власну казку.
Ілля давно почав захоплюватись письмом. Першу історію написав для батьків. Сам говорить, що зараз розуміє, які там були недоліки, але тішиться, що мамі з татом сподобалось і вони підтримали його.
Прототипів для своїх героїв маленький письменник обирає й досі з-поміж своїх м’яких іграшок. Так одними з перших персонажів стали бурундучки, а вже пізніше — кабанчик, який під час повномасштабної війни виявився ще й розрадою для хлопчика.
Кабанчик став найулюбленішою іграшкою! І от я почав писати історію, яку задумав.
Якраз коли перші кілька розділів були готові, у школі оголосили конкурс, за підсумками якого книжки переможця мали б відправити хворим дітям. Ілля зрозумів, що це чудова можливість покращити іншим настрій, тож продовжив роботу над своєю історією.
Перший варіант книги був написаний від руки. Сам дев’ятирічний письменник виводив кожну літеру розповіді, робив позначки та відмічав важливі моменти маркером. Редагувала текст юного творця його мама Світлана. А коли історія була готова, то відправилась на зберігання у рюкзак в очікуванні нового дня.
Та на наступний ранок розпочалась повномасштабна війна, тож про книгу забули і їй довелось довго чекати, щоб потрапити до своїх читачів.
Запитав маму: “Ми всі помремо?” А мама відповіла: “Ні, сину, бо твоя книжка має побачити світ”.
Ці слова пролунали у березні. Однак процес випуску книги розпочався лише восени, коли хлопчик знову відкрив рюкзак та знайшов свою історію. Ілля тоді сказав, що вона нікому не потрібна. Та мама наполягала на зворотному та знайшла можливість випустити книгу її сина під назвою Велика лісова пригода.
Коли вони разом почали займатися підготовкою історії до друку, то жінка помітила, як дитина змінилась. Ілля працював з дизайнером над оформленням книги, вів серйозні дискусії та захоплено дивився на перший макет обкладинки.
Пам’ятаю момент, коли побачила титульну сторінку на моніторі. Син був поруч, я глянула на нього й побачила, як оченята збільшились і засяяли. Знаєте, та радість була варта всього на світі! — згадує Світлана.
У той день, коли книгу вже надрукували та перший тираж можна було забрати, мама з сином домовились запустити повітряну кульку. Хлопчик дуже хотів загадати бажання. Коли відпускав надувну зірку, то сказав, що хоче, щоб закінчилась війна.
І тут я розплакалася, бо в дітей підло й нахабно забрали дитинство. Їм довелося передчасно подорослішати.
Сама ж книга відправилась до тих, кому так прагнув допомогти Ілля — хворим дітям в лікарні Охматдит. Проте, як говорить мама письменника, ця робота й самому автору допомогла, зокрема впоратись зі стресом.
Крім того, твір почав набирати популярності та отримав чимало схвальних відгуків. Багато дорослих зачаровувались наполегливістю хлопчика, який розповідав історію про те, як лісові звірята шукали свого друга.
Якщо порівняти всі слова, сказані й написані ними з пір’їнками, то вийде, що нашій дитині подарували крила.
Війна забрала в українських малюків дитинство. А ще — нанесла страшний слід на їхні розуми та душі. Та впоратися з цим може дещо зовсім буденне та… дитяче. Читай, як українська анімація може підтримати дитячу психіку.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!