Як стане на “ноги”, знову хоче воювати — історія військового, який ледве не загинув в охопленому вогнем авто

Історії наших героїв вражають, надихають та дають нам відчуття гордості. Навіть після тяжких травм військові хочуть повернутися на поле бою, щоб захищати свою країну.

Олександр Фігляр на псевдо Роммель — старший лейтенант, командир протитанкової батареї. Найціннішим для нього є життя своїх людей, саме тому його підлеглі без вагань кинулися рятувати його з авто, яке горіло. Завдяки їм він живий, але, на жаль, втратив обидві ноги.

Олександр розповів свою історію для АрміяInform: про другий день народження, рішення піти воювати та повернення на фронт.

Про військову кар’єру

Коли почалася війна у 2014 році, Олександр відразу вирішив піти воювати, але спершу треба було закінчити деякі справи. За рік він підписав перший контракт із ЗСУ. Роммель потрапив до артилерійської бригади, командир того батальйону помітив цікавість чоловіка до техніки, тож запропонував піти вчитися.

— У 2016 році вступив у Військовий інститут танкових військ, що в Харкові. Опановував фах заступника з озброєння, а після випуску потрапив у 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка на посаду заступника командира батареї з озброєння, — розповідає він.

За два місяці служби вже став командиром батареї протитанкових керованих ракет.

Про початок повномасштабного вторгнення

У цей період підрозділ Олександра готувався до ротації, тож мали пройти навчання. Вони не мали достатньо озброєння та були далеко від підрозділу.

Проте їм швидко змогли доставити боєприпаси, й підрозділ виїхав у сторону Борисполя, щоб обороняти Київ на Чернігівській трасі.

— Зустрілися з 95-ю бригадою, сформували об’єднаний підрозділ. Брали участь в обороні Києва та області. З першими перемогами настрій помітно піднявся, а коли росіян почали гнати з Київської області — взагалі зловили кураж, — згадує Роммель.

Читати на тему

Щодня писати правду про війну — історія про будні на фронті, відчуття “тут і зараз” та обіцянку Богу

Павло Белянський розповів, як проходять його дні на фронті.

Про боротьбу з окупантами

Уже наприкінці березня підрозділ Роммеля висунувся у східному напрямку.

Темирівка, Гуляйполе, Новоселівка, Времівка — там була сформована вогнева мобільна група. Також там тривали найжорстокіші бої командира.

Наша група мала на озброєнні ПТРК Стугна та Фагот. Цього було достатньо, щоб добряче кошмарити ворога, — каже Олександр.

Під Старомайорським потрапили в оточення, але змогли дати гідну відсіч ворогу. Їм на підкріплення прийшла морська піхота. Разом вони потім кілька місяців нищили окупантів.

За його словами, росіяни ніколи не забирали своїх полеглих, а поранених добивали. Це було видно на камерах коптерів, які підіймали військові.

Другий день народження

Мобільна група батареї Олександра їхала до бойової позиції, де мали отримати допомогу від побратимів. Але їхнє авто натрапило на ворожу міну — машина кілька разів перевернулася.

Особовий склад повідкидало на кілька метрів від місця вибуху. Лише командир залишився в автівці, яка горіла.

Підлеглі Роммеля, пропри свій шоковий стан та отримані поранення, відразу кинулися витягувати командира, надали йому першу допомогу під обстрілами та викликали евакуаційну бригаду. Усе це відбувалося досить швидко, зазначає чоловік.

Олександр нагороджений орденами Богдана Хмельницького III та II ступенів, але каже: воює не заради нагород. Він з нетерпінням чекає на свою реабілітацію у США, щоб знову ходити. Його побратими вже пройшли таке лікування та протезування й живуть повноцінним життя. Олександр запевняє: після того, як стане на “ноги”, повернеться знову воювати. А якщо війна вже закінчиться, хоче стати викладачем у військовому виші.

Фото: скриншот з відео АрміяInform

Раніше ми розповідали історію танкіста полку Азов, про бої за Маріуполь та російський полон.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!