Повернувся зі зміни аж за два місяці! Історія відчайдушного фельдшера з Бородянки

Після початку повномасштабної війни в Україні з’явилося багато героїв, які продовжують ризикувати власним життям, щоб зберегти твоє. 

Одним із таких є фельдшер Вишгородської станції екстреної медичної допомоги у селищі Бородянка Олександр Мазуренко.

24 лютого чоловік зустрів на зміні у Бородянці. Під звуки гвинтокрилів ворожого десанту він здав пост і чимшвидше пішов додому. 

Дістався дому Олександр тільки під вечір, дав інструкції рідним і одразу вирушив назад, до Бородянки. Оскільки транспорт уже не ходив, довелося подолати 50 км пішки, п’ять – сім з них — через ліси. 

Інформація від колег уже була — знав, куди йду. Люди дивувалися, навіщо, а я не міг інакше. Родину побачив тільки за два місяці.

Початок війни: фельдшери на службі

Підстанція, на якій працював Олександр, розташовувалася за 70 м від головного перехрестя, тож команда рахувала ракети, техніку й відправляла дані ТрО чи в чат-бот. 

Майже одразу окупанти почали обстрілювати все, що можна: будинки, машини, людей, тож викликів було багато, а зв’язок із диспетчерською постійно обривався.

За Бородянкою, в бік Блиставиці, Гостомеля і Бучі, карету швидкої допомоги розвертали на блокпостах, адже українським медикам уже були не раді. 

Пережиті обстріли

З 1 березня на місто почали скидати авіабомби, й це, каже Олександр, було найстрашнішим. 

Бомби скидали просто на будинки. Не на інфраструктуру чи завод, не на нафтобазу чи водоканал, цілеспрямовано на дев’ятиповерхівки. Пілоти чудово бачили, куди скидають смерть.

Один такий вибух, коли ракета влучила в крайній під’їзд сусіднього будинку, відчув на собі й сам Олександр Мазуренко. Внаслідок цього у відділені швидкої допомоги повилітали шибки та двері, а склом поранило людей.

Треба було швидко оговтатись і зібрати поранених, однак російські літаки не забарилися й скинули другу ракету прямісінько в будинок. Відділення допомоги рознесло вщент, постраждала і карета швидкої, яку довелося лишити. 

Там швидко забрали поранених і перебазувались у районну лікарню. Там був підвал, та головне, це було далі від траси. Звідти й приймали виклики. 

Однак доїхати фельдшери могли не до всіх, особливо, коли починалися обстріли, доводилося просити людей вивозити постраждалих іншою дорогою. На одному з таких виїздів команда втратила й другу машину, склом зіпсували колеса. 

Була небезпека загинути та опинитися в полоні. Тож команда вирішила переїздити до Пісківки, що за 30 км від Бородянки. 

З собою взяли людей з підвалу, а в селі Загальці підібрали людей, які ховалися в підвалі дитсадка, і виїхали на двох машинах. 

Читати на тему

Єдиний з підрозділу залишився в місті та самотужки зупинив колону ворожої техніки! Історія 64-річного Валентина з Бучі

Розповідаємо, як Валентин зумів самотужки зупинити наступ окупантів зі сторони Бучі.

Формула-1

Уночі команда все ж ризикнула і повернулася в Бородянку, щоб поміняти колеса й забрати ті дві машини. 

Бачили, як у Формулі-1 міняють колеса? Отак наші хлопці міняли, навпомацки. А я хапав на підстанції якісь залишки бинтів, розчинів. Тягав усе в машину.

Машини неабияк знадобилися, адже дуже скоро почались обстріли та авіабомбардування Пісківки, викликів було чимало. 

Найбільше Олександру запам’ятався випадок з пораненою дитиною. Кульовим пораненням їй роздробило кістку. Це перша поранена дитина, яку він завозив у лікарню Радомишля, за 60 км. 

Команда порятунку

Без гарної команди, зізнається Олександр Мазуренко, він би не впорався. Йому зголосилися допомагати два водії, на яких завжди можна було покластися. 

З ними виїжджали на найнебезпечніші напрямки й під обстріли, однак вдавалося не тільки рятуватися, а й допомагати. 

Ще одна річ, яка врятувала чимало життів — турнікет, який Олександр купив ще дуже давно у Швейцарії, а два роки він просто їздив на дні його сумки. 

Вже від 28 лютого, коли став на зміну, взяв його з собою. І він одразу знадобився… Єдиний турнікет тоді був у мене. Я його дуже беріг. І він урятував життя 18 людей так точно.

Повертався додому зі своєї зміни фельдшер аж за два місяці. Їхав у своїй червоній формі на велосипеді через ліс, і, хоч його ледь не сплутали з окупантом, таки дістався до родини.

Невдовзі за свій героїзм, за порятунок людей під постійними ворожими обстрілами Олександр цілком заслужено отримав орден За мужність ІІІ ступеня.

Українці у захваті від того, як гарно працюють наші ЗСУ. Читай все про блискавичний контрнаступ ЗСУ та хронологію звільнення Харківщини у нашому матеріалі. 

Не пропускай найцікавіше! Підписуйся на Telegram-канал Вікна.