Замість звичних вазонів із квітами під своїми вікнами вони побачили російські снаряди. Ці металеві носії смерті чоловіку Наталії довелось збирати по всьому подвір’ї.
Домівка родини, на диво, вціліла на вулиці, де більшість будинків зруйновані вщент усіма видами зброї, зокрема і фосфорними бомбами.
А колись тут бігав син пари, батьки ж могли спокійно вирощувати у теплицях зелень, яку готували на продаж. Тепер город поки не придатний для вирощування через кількість снарядів.
Ми самі на себе заробляли, нам вистачало і на хату, і дитину забезпечувати, і дітям допомагати старшим.
А дитина поки живе окремо зі старшою донькою, оскільки у рідному селі Посад-Покровське, що на Херсонщині, поки немає ані умов, ані бажаної безпеки.
Не залишилось там і близьких родини. Двоє зятів Наталі служать в ЗСУ, а рідний брат загинув. Чоловік з 2014 року боронив Україну на Донбасі, потім за рік до повномасштабного вторгнення долучився до Азову.
У Маріуполі був, вижив у Маріуполі. Полонили їх, виводили хлопців. І оце в липні він загинув.
Він був одним з тих українських військових, які стали жертвами терористичного акту росіян в Оленівці.
Тепер про нього Наталі залишається лише згадувати, як і про те, як доводилось покинути рідне село на вісім місяців, щоб врятуватись. А ще — починати відбудовуватись та лагодити теплиці, які дають нове життя українській землі.
Як це втратити все, знають і жителі Київської області. Читай історію сім’ї з Гостомеля, яка тікала від пасток окупантів.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!