Шлях українських воїнів не завжди закінчується вдома. Ба більше — не для всіх цей шлях закінчується й після смерті. Адже дізнавшись найстрашнішу звістку, рідні хочуть отримати тіло рідної людини та поховати його вдома.
Однак складно навіть уявити, як саме та хто вивозить тіла загиблих військових України із місць, де точаться активні бої, які знаходяться під постійними обстрілами чи навіть тимчасовою окупацією.
Про обіцянки мертвим та свою місію й розповів голова волонтерської пошукової групи Плацдарм Олексій Юков в ++ подкасті військовослужбовцю і ведучому hromadske Сергію Гнезділову.
Перше знайомство з наслідками війни Олексія Юкова відбулося у підлітковому віці, коли він побачив рештки тіл радянських та німецьких солдатів у лісі під Слов’янськом, біля населеного пункту Богородичне.
— Все навколо зелене, але місцями були білі плями. Ці плями — рештки кісток людей. Були там і черепи, фрагменти спорядження солдатів — як німецьких, так і радянських. Я зрозумів, що вся та історія, яку нам розповідали про братські могили — брехня.
Я побачив, скільки людей лежало на поверхні, навіть з боєприпасами. З того часу я почав займатися пошуком безвісти зниклих під час Другої світової війни.
Нового розвитку ця справа зазнала вже під час початку АТО та ООС, коли пошукова група Плацдарм першою стала займатися пошуком зниклих українських військових.
Саме Олексій та Плацдарм забрали тіла військових України, які загинули внаслідок збиття двох українських вертольотів у Словʼянську російськими окупантами.
Потім був створений Чорний тюльпан, куди входило чимало пошукових груп з усієї України, зокрема й Плацдарм. Нині група співпрацює з командою На щиті.
— Так, ми знаходимо багато вбитих росіян, місцевих мешканців, яких росіяни катували, українських військових. Цю смерть ми бачимо кожен день, — каже Олексій.
Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Алексей Юков (@_platsdarm_)
Допис, поширений Алексей Юков (@_platsdarm_)
Коли відбувся теракт російських військових у СІЗО в Оленівці, українці завмерли. Для багатьох сімей це означало, що вони можуть ніколи не побачити навіть тіло свого героя, не мати могили, на якій можна поплакати.
Плацдарм взявся за пошуки тіл загиблих в Оленівці.
— В одному з населених пунктів Донецької області, у Лимані, виявили багато тіл російських солдатів. Трагедія в Оленівці на той час уже відбулася, звичайно ж вони намагалися приховати всі наслідки воєнних злочинів, тіла не хотіли віддавати нашій стороні для поховання, тому що почалися б розслідування, ДНК-експертизи, які могли встановити, що це були воєнні злочини проти полонених.
Була дуже велика процедура, участь брали Генштаб, СБУ та інші структури. Ми змогли обміняти та повернути тіла наших хлопців, які життя віддали за Україну.
Для мене життя людини — це найважливіше, що є. Цих хлопців навіть не вбили в бою, а знищили, як тварин.
Ми відрізняємось від тих, хто нас вбиває. Ми залишаємось людьми, навіть коли нас вбивають, і вбивають за національною ознакою, як колись Гітлер убивав євреїв.
А зараз історія дещо змінилася, але ми все одно забираємо тіла російських солдатів, ми не знущаємося з них. Це для всіх велике горе, але є велика різниця між тим, щоб воювати за можливість надалі залишатися рабами й те, щоб рабами не стати, — наголошує чоловік.
Досі Плацдарм працює як волонтерська пошукова організація, яка допомагає державі, але не фінансується ззовні.
Олексій Юков каже, що під час місій Плацдарм забирає тіла всіх загиблих, не переступаючи через росіян.
Першочергово ще й тому, що під час обмінів важливо повернути додому якнайбільше українських тіл та душ, а це можливо за повернення росіян.
— Ми повертаємо душу, не лише тіло. Час зрозуміти, що нація складається з духовного: ким ми є, де народилися, що в нас вклали. І в нас вклали повагу до живих та мертвих.
Хто ми тоді, якщо не поважаємо полеглих? Тоді ми — не нація, навіть не люди.
Я бачу, як наші військові ставляться до загиблих росіян. Вони їх прикопують, нам показують, де тіла лежать. Ніхто не воює з мертвими, ми не будемо бити людину, у якої немає зброї, — пояснює Олексій Юков.
А ще ділиться: звісно, ніхто ще після смерті не повертався на землю, однак часто сам Олексій чує голоси, які вказують йому на місце перебування тіла.
Часто група працює в дуже небезпечних місцях, за 100-200 метрів від лінії зіткнення. Бувало, навіть, заїздили на окуповану територію, де їх ледь не вбили.
— Я пообіцяв мертвим, що вивезу їх додому. Тому що мертві завжди на нашій стороні, а я буду на стороні мертвих, бо за них — нікому заступитися.
Якось в Олексія навіть був досвід спілкування з сімʼями росіян. Матері окупантів просили повернути тіла своїх синів, і Плацдарм це робив, ще з 2014 року.
Юков знову повторює: допомагали, бо ми — люди.
Про силу людяності навіть над смертю розповідає історія двох побратимів. Як один з них повернув друга додому на щиті й чому смерть не розділила чоловіків, читай в нашому матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.