Зруйнували усі стереотипи! Історія військової, чий чоловік доглядає за п’ятьма дітьми

Нині українське суспільство не лише відстоює власне право на існування, а й відверто показує світові: можна не лише традиційно, а й по-новому. Це стосується всього — військової тактики, історії реформ та соціальної складової.

Військова Оксана Іванець після 24 лютого залишилася в Україні та пішла захищати рідну країну на фронт. А чоловік, за спільною згодою, разом із п’ятьма дітьми виїхав до сусідньої Польщі та доглядає за ними у безпеці.

Як їм це вдається та що переживають чоловік з дружиною в розлуці, розповідаємо далі.

Як почалася широкомасштабна війна для родини

Оксана Іванець нині — офіцерка ЗСУ, підполковниця та спеціальна кореспондентка АрміяІнформ. Жінка розповідає, що до 24 лютого їхній дім був повен щастя та дитячих голосів — трьох рідних та двох взятих під опіку. 

Її дитинство пройшло поряд з батьком-прикордонником, який все життя хотів мати ще й сина. Згодом брат в Оксани таки з’явився, однак до того моменту тато виховував її чоловічими методами. 

Мама намагалася мені прищепити якісь там якості господині, але то було не моє, — зізнається жінка. 

— Після дев’ятого класу я дізналася про Академію Державної прикордонної служби України. Тато для мене був просто якимось ідеалом — він став таким зразком для наслідування. І от я вступила до Академії Державної прикордонної служби України, — розповідає Оксана Іванець.

З майбутнім чоловіком вона познайомилася у віці 14 років. Це було дитяче кохання, яке то переривалося, то знову зароджувалося. Оксана зізнається, що тоді в академії не побачила достойних кандидатів, а майбутній чоловік здався хорошим для сімейного життя.

— Він такий сором’язливий був, але водночас дуже господарський. Жодних питань із приводу того, як відремонтувати розетку, вкрутити якусь лампочку або вбити цвях ніколи не виникало. Це з перших днів робив мій чоловік.

Він завжди знав, що я будуватиму кар’єру й нічого не мав проти. Тому в майбутньому, коли з’являлись діти, я забігала в декрет і вибігала назад на роботу. З точки зору людської самки я побачила в ньому ідеального кандидата, — каже Оксана.

Facebook

До повномасштабного вторгнення сім’я жила у передмісті Харкова. Понад 21 рік Оксана відслужила у Держприкордонслужбі, а потім пішла працювати журналісткою до АрміїІнформ. 

Життя завело її до Маріуполя, а тоді знову повернуло у Харків в переддень масштабної війни.

Того ранку жінка прокинулася від дзвінка брата-військовослужбовця, який і повідомив про початок великих бойових дій. Вона пригадує, що в їхньому селищі було тихо.

— Я вийшла на вулицю, прислухалася, ніби тихо. Але через те, що в нашому будинку мешкають здебільшого військові, я так прислухалася й почула, що багато де доволі гучно грюкають двері, а це не те щоб була характерна ситуація о цій порі доби. Ці звуки, власне, розвіяли останні сумніви щодо того, що ж таки сталося, — розповідає військова.

Вона знала та відчувала, що широкомасштабної війни не уникнути. Але її чоловік заспокоював: а жінка хотіла вірити у краще. 

Facebook

Через це родина абсолютно не була готова до виїзду та подій війни.

Пам’ятаю, що чоловік бігав по квартирі та хапав усе, що бачив. Я посадила його зі словами: “Треба ухвалити рішення”. Тоді сказала забирати документи, дітей, тварин і їхати якомога далі від кордону, до центру.

Спочатку вони поїхали двома автівками до приятельки у Полтаву. Паралельно жінка дзвонила до керівництва та питала, що їй робити далі. Вже після прибуття Оксана вирушила до місцевого військкомату, а наступного дня повернулася до Харкова. 

Читати на тему

Діти не приходять до нас просто так — усе вчасно! Військова психологиня Вікторія Кравченко про вагітність під час війни

Військова психологиня, яка наважилася на другу вагітність під час війни: історія Вікторії Кравченко.

Вивезла сім’ю за кордон

Найстрашнішими хвилинами життя вона називає авіаналіт на Харків, коли вона ледь встигла забігти до метро. Тоді були перші загиблі й стало зрозуміло, що все навколо відбувається по-справжньому. 

Ще за деякий час військова повернулася до Полтави. Там ухвалила рішення за усю сім’ю: діти та чоловік поїдуть до Польщі, де навчалася та жила старша донька. 

— Посадила їх на потяг, на той момент я в себе в голові прощалася з ними назавжди. Такі емоції передати дуже складно, — пригадує Оксана день від’їзду рідних.

Після цього вона ще кілька тижнів була у Полтаві, а коли авіанальоти на Харків стихли, то повернулася додому й досі перебуває там як кореспондентка. 

Чоловік у Польщі одразу влаштувався на роботу, де працював протягом дев’яти місяців. Через фізичний стан — звільнився, тож всю фінансову частину на себе взяла Оксана.

Facebook

Завдяки характеру свого чоловіка Оксана стала тією, ким є нині. І цим, зізнається, вдячна коханому.

Чоловік Оксани з багатьох причин — фізичних та психологічних — не може бути військовим, тож про це й не йшлося.