“У росіян все лише фасад: пошкребеш, а під ним — нічого немає”. Історія бойового медика із Закарпаття

З бізнесу — на фронт, бо війна не знає гендеру, соціального становища та не зважає на плани та мрії людей. 

Серед тих, хто добровільно пішов на захист Батьківщини 24 лютого 2022 року, — Олексій Любецький. До початку великої війни чоловік займався бізнесом, розвивав сферу smart city та влаштовував гастротури до рідного Закарпаття. 

24 лютого він ухвалив рішення, а 25 лютого пішов до лав Закарпатської ТрО.

За час своєї служби Олексій давав інтерв’ю багатьом світовим ЗМІ: індійським, угорським, італійським журналістам, переказував їм деталі про війну. Про його підрозділ ТрО розповідали навіть у новозеландських медіа.

Журналістці NV він розповів власну історію боротьби, як став бойовим медиком роти вогневої підтримки 68 батальйону Закарпатської територіальної оборони та що найчастіше запитують його іноземні журналісти. 

Початок повномасштабного вторгнення

Олексій Любецький пригадує, що у 2017 році він вступив до ГО Український легіон. Там він отримав знання та навички з тактичної медицини. 

Коли почалася нова фаза російсько-української війни, однозначно вирішив піти до військкомату та стати корисним українському суспільству. Хоч чоловік і обмежено придатний, а за освітою та професією — діловод, у лавах ТрО він міг бути корисним.

Завдяки тому, що мама Олексія була лікаркою, чоловік знав елементарні правила накладання турнікета чи зупинки кровотечі. Тож, коли запропонували стати бойовим медиком, він погодився.

Facebook

— Раніше люди, які не були дотичними до бойових дій, взагалі не цікавилися тактичною медициною, не мали навичок з надання першої допомоги. Цю культуру загалом потрібно підвищувати як серед цивільного населення, так і серед військових, розповідати про це ще у школах, — каже медик.

Люди почали справді цікавитися цими знаннями, коли вже після повномасштабного вторгнення з’явилися перші поранені. Тоді ж стали звертати увагу, наприклад, і на склади своїх аптечок.

За майже рік повномасштабного вторгнення Олексій разом з батальйоном побували ледь не у всіх гарячих точках. Нині чоловік виконує завдання під Бахмутом. 

Зараз Олексій згадує, що важливість навичок тактичної медицини відчув під час свого першого поранення на Донеччині. Тоді він прикрив собою побратима. 

— Евакуація поранених — одне з моїх основних завдань. Це відбувається за протоколами MARCH, які визнані в усьому світі. Найперше — це забезпечити власну безпеку, а потім надавати допомогу іншим. Звичайно, ми маємо спиратися на ці алгоритми, але іноді життя вносить свої корективи.

Чоловік ділиться, що його підрозділу допомагають усі небайдужі: волонтери, жителі населених пунктів, де стоять військові. 

Це дуже багато людей: хтось поміг машиною, хтось — харчами, інший — бронежилетами.

З автівкою для батальйону дуже допоміг фонд Притули, зізнається Олексій. 

Читати на тему

Мого повернення до розважального телебачення не буде вже ніколи: Сергій Притула дав інтерв’ю Маші Єфросиніній

Про волонтерство, допомогу дітей та повернення на ТБ: інтерв’ю Сергія Притули.

Іноземці знають про Закарпатську ТрО

Завдяки знайомствам та знанню мов Олексій давав інтерв’ю італійським, угорським та навіть новозеландським ЗМІ. 

Він каже, що завдяки кропіткій дипломатичній роботі та ЗМІ стереотипи про Україну та війну в Україні розвінчуються, а світ перестає вірити російським методичкам.

Facebook

Іноземці також допомагають українським військовим спорядженням та навичками. Чого не скажеш про російських вояк: за словами Олексія, у них сумнівної якості бронежилети та каски часів Другої світової війни. Їхніх аптечок він не бачив, але бачив повербанки та зарядні станції — нові, та старих технологій. 

— Я маю досвід перебування у різних країнах колишнього СРСР, зокрема й у Росії. Також протягом певного часу жив на Чукотці. Пізніше їздив до Росії у відрядження. Цей досвід дав мені зрозуміти, якою неоднорідною є ця країна: я подорожував з Казані до Нижнього Новгорода і можу сказати, що це — два зовсім різних міста.

Коли виїжджаєш за межі Москви або Санкт-Петербурга, Росія стає зовсім іншою. У росіян все — лише фасад. Все таке “дуте”, ніби турецьке золото. Пошкребеш, а під ним — нічого немає.

Українські військові ж борються за українське життя та наше майбутнє. Адже в Україні немає фальші, бо тут усе — справжнє: історію військової Руденької читай у нашому іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!