Історія України сповнена героями, чиї імена ми маємо пам’ятати. Деякі з них захищали нашу землю з автоматом у руках, інші — пером, пензлем чи словом. Ігор Климович, відомий під позивним Африка, був унікальним поєднанням цих двох іпостасей: він був воїном, що не просто захищав нашу сучасність, а й самовіддано боровся за збереження нашого минулого.
Його життя, як яскравий спалах, осяяло наш час, показавши, наскільки потужною може бути любов до своєї культури. Історію життя військового розповіло видання Укрінформ.
Поет і археолог з Грабовця
Народившись 13 червня 1991 року на Львівщині, у селі Грабовець, Ігор з дитинства виявив неабиякий інтерес до української культури та історії. Він не просто читав книжки, а активно занурювався в життя рідного краю, писав вірші, досліджував своє коріння і випустив декілька поетичних збірок.
Але його пристрасть не обмежувалася лише літературою. Ігор був справжнім мандрівником і шукачем. Він збирав історії старожитності, реконструював давньоруську та середньовічну культуру, був знавцем історичної зброї, одягу та звичаїв.
Фото: Укінформ
Він став першим українцем, якого прийняли до Міжнародної асоціації експериментальної археології EXARC. Це не просто формальне визнання, а свідчення його глибоких знань та унікального внеску в цю сферу.
Ігор не просто вивчав історію, він її оживляв, наприклад, на фестивалі “Ту Стань!”, де відтворював культуру вікінгів разом зі своїм клубом живої історії Застава.
Його останньою мирною ініціативою була підготовка до передачі унікального Хреста-енколпіону до Стрийського музею, а ще він мріяв про археологічні дослідження біля свого рідного села. Ці плани показують, що Ігор жив не лише сьогоденням, а й дбав про те, щоб майбутні покоління могли доторкнутися до свого минулого.
Людина і війна: погляд через об’єктив
Ігор був не лише істориком, а й фотографом. Його талант було відзначено ще у 2021 році, коли він став лауреатом конкурсу Мандрівник-фотограф року. Проте, справжньої глибини його творчість набула на фронті.
У Стрию він презентував виставку Людина і війна — 48 чорно-білих світлин, зроблених на плівку.
Фото: Укінформ
Ці фотографії — це не просто документальні кадри. Це історія, розказана зсередини, погляд воїна, який фіксував не лише руйнування і біль, а й людську стійкість, побратимство, втому і надію.
У кожному знімку відчувається, що Ігор бачив у своїх товаришах не просто солдатів, а складні особистості, за кожною з яких стоїть своя історія. Це був його унікальний внесок у війну: він воював, але водночас фіксував її, щоб ми ніколи не забули.
Від Майдану до Третьої штурмової: шлях Ігоря
Ігор Климович був тим, кого називають людиною дії. Упродовж десяти років він жив у Києві, брав участь у Революції Гідності, заснував спортивно-оздоровчий клуб Беллатор та історичний клуб Застава.
Його життя було насичене подіями, адже він не міг сидіти склавши руки, коли країна потребувала змін.
З початком повномасштабного вторгнення, Ігор без вагань вступив до лав Хорунжої служби Третьої окремої штурмової бригади. І тут, на фронті, він продовжив свою культурну місію.
Він розробляв методики морально-психологічного забезпечення, проводив лекції та організовував зустрічі з культурними діячами для побратимів. Ігор розумів, що перемога кується не лише на полі бою, а й у свідомості кожного солдата.
Фото: Укінформ
Кульмінацією його просвітницької роботи на фронті стало врятування 900-літньої Половецької кам’яної баби. Під обстрілами, ризикуючи власним життям, він разом із побратимами вивіз цю цінну реліквію з Донеччини до Дніпровського музею.
Це був не просто вчинок, це був символ його життєвого кредо: захищати не тільки землю, а і її душу.
На жаль, 30 липня 2025 року, на Харківському напрямку, життя цього видатного українця обірвалося. Йому було всього 34 роки. Ігор Климович, молодший лейтенант ЗСУ, залишив по собі не лише батьків, брата і вагітну дружину, яка чекає на донечку. Він залишив по собі слід, який вже ніколи не зітреться.
Його слова, що треба насипати кургани, будувати пам’ятники, шукати історію й підіймати її з землі, стали його особистим заповітом. Ігор жив за цим принципом, і його життя стало найкращим пам’ятником.
Він був воїном, що зберіг минуле, щоб ми мали майбутнє. І це майбутнє, яке ми будуємо, неможливо уявити без його внеску та його безсмертного духу.
Фото: Укрінформ.
Росія вбила сотні видатних українських діячів за час російсько-української війни. Раніше Вікна підготували для тебе спецпроект про митців, яких вбили росіяни: читай їхні імена за посиланням.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!