Він просто кричав на колінах… Що бачать бійці на фронті (18+)

Альона з Кам’янського — начальниця групи контролю бойового стресу психологічної служби 108 бригади ТрО ЗСУ. Під час бойових виїздів жінку всюди супроводжує її собака Тося. Тося допомагає бійцям приходити до емоційної норми.

Раніше жінка працювала психологом у коледжі, а невдовзі відкрила власний терапевтичний центр. До українського війська її взяли лише з третьої спроби. Як жінка рятує військових від емоційної прірви — розповіло Суспільне.

Будуть змушені забути, аби жити далі: історія психологині про бійців на фронті

За час роботи у війську жінка побачила багато речей, яких несила винести. Вислуховувала все про знущання у полоні, дітей у пральній машині, і ще чимало болю, на який не заслужив наш народ.

Альона ділиться, що має звання старшого лейтенанта і у війську виконує роль психолога. На фронті проводить лекції, як долати стрес, а також допомагає бійцям у цьому. Тут знадобився досвід з цивільного життя, адже Альона працювала з сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Фото: Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

На фронт я прийшла у 2022 році. У березні в мене загинув троюрідний брат, Герой України. Спершу був зниклим безвісти. Я його поховала і прийшла у військкомат. Там сказали, що їм не потрібні мої послуги, — ділиться жінка.

У травні 2022 у неї загинув ще один брат — двоюрідний, і теж Герой України. Після другого похорону Альона знову прийшла у військкомат і почула негативну відповідь. Та невдовзі до жінки почали повертатися її студенти і ділитися, як сильно на фронті бракує психологів.

Альона подумала, що втретє має пощастити. Так і сталося. Запропонували виїзд на навчання вже наступного дня. Жінка каже, що країні необхідні реабілітаційні центри, адже захисникам доведеться забути побачене, аби жити.

Дисклеймер: продовження історії може шокувати. Людям з чутливою психікою радимо утриматися від прочитання наступної частини тексту.

Читати на тему

Я праці не боюся. Історія Люди, яка 9 років працює металургом

Людмила працює на металургійному заводі. Починала сортувальницею, а нині керівниця зміни, що виготовляє компоненти для залізничних коліс.

Альона ділиться найболючішими історіями. Молодий хлопець, з яким вона мала розмову, під час зачистки сіл знайшов у пральній машинці, посеред піни, новонароджене дитя. А поруч — розстріляні чоловік та жінка, зі зв’язаними руками.

Я питаю: “Як ви з цим впоралися?” Він каже: “Побратим кричав, став на коліна і кричав”. Його трусило, він колихався і не міг розповісти, що відчував. Їм найбільше болить те, що ворог коїть у полоні.

Інший військовий розповів Альоні, що йому довелося пережити. Захисник хотів накласти на себе руки. Його обміняли і він живий, зміг пройти реабілітацію. Потім повернувся на фронт. У полоні він пройшов моральний тиск.

Кожну історію Альона пам’ятає до подробиць, і від розповіді у неї навертаються сльози. Крім своїх братів жінка постійно втрачає побратимів, своїх знайомих.

Ділиться, що й самі військові по-різному ставляться до смерті. Хтось може забрати тіло побратима з поля бою, а хтось не може подолати поріг і доторкнутися до того, хто був живий ще хвилину тому.

Раніше ми розповідали про військового, який вигадав “труханчіки” і розпочав бізнес.

Фото: ілюстративне/37 ОБМП

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.