Казала Богу “Забери мене”: сповідь мами військового, який вже понад три роки в полоні

Коли серце не б’ється в ритмі життя, а в ритмі надії… Це історія української матері, чий син вже понад три роки перебуває в російському полоні. Щодня жінка знаходить у собі сили жити, продовжує чекати та молитися. Такий має вигляд її буденність з невизначеною втратою.

Дитинство та важкі дорослі роки

У невеличкому фотоальбомі — теплі моменти, які нині гріють, як ковдра у холодні дні. Мама Ірина подарувала його синові Ярославу на повноліття. Там — щастя, безтурботність, дитячі ігри в футбол, сміх. Жінка пригадує, як забрала його з дитбудинку разом із братом, коли хлопчику було сім.

Жінка каже, був певний період у житті хлопчика, коли сенсом його життя був футбол. А потім Ярослав виріс і пішов служити в Азов. За три роки до повномасштабної війни сказав матері: “Вже пізно, мамо. Вже не можна ні плакати, ні вмовляти”.

24 лютого 2022 року Ярослав подзвонив з Маріуполя — востаннє перед тишею. Попрощався і сказав мамі тікати з Київщини. Зв’язок обірвався. Жінка дізналася пізніше: у її сина тяжка контузія, втрата слуху, зору, координації. Ярослав потрапив до шпиталю, потім — на Азовсталь.

Я казала Богу: “Забери мене. Мене забери. Тільки хай він живе”, — пригадала Ірина.

Життя у страшній невизначеності

У липні 2022 року росіяни підірвали барак з полоненими в Оленівці, вбивши десятки полонених. Ірина дізналася, що Ярослав вижив, потрапивши в список поранених. Його побачили на пропагандистському відео — з пораненою рукою, але живого.

Це була остання звістка. Три роки — ані дзвінка, ані листа. Ця невідомість виснажує.

Проте місяць тому Ірина отримала нову надію. Один зі звільнених бранців повідомив: “Ярослав живий. Він у російській в’язниці”.

І жінка знову тримається, бо треба бути сильною для сина.

Ярослав мені сказав: “Пробач, що стільки горя приніс”. А я хочу, щоб він знав — я здорова, я сильна, я тримаюся!

Зараз понад 70 тисяч українців  знаходяться у реєстрі зниклих безвісти. Переважно — військові. Психологи називають це невизначеною втратою: стан, коли немає підтвердження смерті, але і доказів життя теж.

Держава бере на себе зобов’язання шукати людину, доки її не знайдуть. Про це розповів Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.

Але чекати доводиться роками. Родичі живуть між вірою й відчаєм.

Сьогодні ти знаєш, що він живий. А завтра — вже ні, — сказала Ірина.

Читати на тему

Коли розповідав про катування, дорослі чоловіки плакали: як колишній полонений нині відвойовує рідну Донеччину

Український військовий та полонений у минулому — про будні на війні та мотивацію служити.

Психологічна допомога для жінок

Саме проект GIDNA надає безкоштовну психологічну допомогу жінкам, чиї рідні зникли безвісти або перебувають у полоні.

— Це не про поради. Це про те, як себе підтримати, коли світ руйнується. І жити далі, як можете ви, а не як вам скажуть, — розповіла психологиня Лідія Дульнєва.

Такий підхід практикують також ізраїльські фахівці. В Україні ж поки що бракує державних програм — допомагають переважно благодійники та волонтери.

Раніше ми розповідали й про психологічну підтримку для військовослужбовиць.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.