Щодня говоримо про маму… Як виглядає Ромчик, який пережив російський удар по Вінниці у 2022

Війна краде дитинство наших діток. Калічить їх, вбиває та посягає на їхнє майбутнє. Десятирічний львівʼянин Роман Олексів у липні 2022 потрапив під ракетний обстріл Росії у Вінниці, куди приїхав з мамою Галиною до родичів.

Той удар по медичному центру, де він був з мамою, забрав життя 29-річної Галини. Сам хлопчик дивом вижив, але отримав 45% опіків тіла, 35% — внутрішніх опіків, які місцями досягали кісток. Зокрема, обгоріло обличчя, ручки та ніжки, дихальні шляхи. Ще й кілька уламків від снаряда були у черепі дитини, закритий перелом лівої руки.

Після того — 35 операцій, лікування та реабілітація в Німеччині. Два роки хлопчик ходив з компресійною маскою на обличчі. Сьогодні він займається танцями й музикою, здобув перемогу на одному з міжнародних конкурсів баяністів-акордеоністів.

Як Роман реабілітовується після пережитого

Роман памʼятає, як відбувся приліт і його маму привалило камінням. Він ще встиг підійти і погладити її волосся, а потім намагався самотужки вибратися з приміщення, охопленого вогнем після прильоту. 99 днів він провів у реанімації, потім була довга реабілітація.

Його головною підтримкою став тато Ярослав Олексів.

Роман доріс до маминих кросівок, які взуває на заняття з реабілітологом.

— Ми щодня говоримо про маму і про те, що сталося. Перші півроку він кожен ранок починав з розповіді, як все це відбулося… а потім виговорився, і зараз згадує зрідка, — розповідає батько хлопчика.

Вони майже через день відвідують могилу Галини, пригадують хороші моменти, які сімʼя пережила до трагедії.

Нині хлопчик продовжує реабілітацію, зокрема працює над ходінням. Батько Романа пригадує, що коли син зняв свою маску, йому стало легше, хоч за два роки він звик до неї.

Психологічно він добре тримається. У нас насичений режим, бо він відвідує терапію, музичну школу, танці — це теж свого роду терапія для нього.

Хлопчик за останні роки вже звик до частих інтервʼю.  Так само як і до різниці навчальних програм в Україні та Німеччині. Та все ж вдома йому подобається більше.

Читати на тему

Мені нікому подзвонити: історія 23-річного Валерія, який вижив у полоні

Чому ніхто не зустрів хлопця з полону? Читай історію, яка змушує серце боліти.

— Він дуже хотів повернутися з Німеччини, адже там було емоційно значно важче. Тут же він відчув справжній спокій. Він каже: “Я тут щасливий! Можу побавитися з друзями, піти до школи, де на мене чекає багато товаришів. Ми можемо піти куди завгодно, та й тут зрештою всі рідні: баба, дідусь — вони всі поруч і завжди допомагають”.

Для нього це надзвичайно важливо. У нього тут очі горять, він набагато щасливіший, ніж у Німеччині, — каже тато.

Зовсім скоро вони полетять до Лондона, де відбудеться презентація фільму про Ромчика та інших дітей.

Раніше ми розповідали тобі, як підтримати дитину під час війни — поради психотерапевтки шукай за посиланням.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.