Громадянка Росії Ірина Криніна залишила своє життя в Красноярську, щоб приїхати в Україну — країну, проти якої її держава веде повномасштабну війну. Спочатку її мотивувало бажання бути поруч із цивільним чоловіком, російським військовим, який потрапив у полон.

Проте, зіткнувшись із реальністю війни, вона повністю розчарувалася в російській владі та вирішила залишитися в Україні, щоб спокутувати провину. Зараз вона є учасницею проекту Наш вихід, що допомагає родичам російських полонених.

Про свою дивовижну історію трансформації вона відверто розповіла в ефірі телеканалу СТБ у програмі Вікна.

Життя в Росії

До певного часу Ірина жила так, як мільйони її земляків — у старанно збудованій вежі зі скла, що захищала від тривожних новин та незручних питань. Поки її цивільний чоловік, Євген, служив у російській армії, але перебував далеко від фронту, вона могла дозволити собі розкіш не знати.

— Я спокійно собі жила і не дивилася новини, — так Ірина описує своє минуле.

Це був свідомий вибір — не помічати, не знати, не відчувати.

Фото: Скріншот

За її словами, вона не підтримувала анексію Криму Росією у 2014 році, проте ця подія не спонукала її глибше цікавитися політикою. Україна залишалася для неї маловідомою країною, оскільки вона ніколи там не була.

Чоловіка Ірини забрали під Бахмут

Цей кокон розбився вщент, коли її чоловіка перевели під Бахмут. Назва міста, що стала для світу символом пекла на землі, змусила Ірину шукати правду.

— Я зрозуміла, що таке Бахмут, що від міста нічого не залишилося й от тоді я почала все дивитися, все читати, — розповідає вона.

Побачене викликало шок і каскад незворотних рішень. Перше — не залишатися в Росії.

Друге, і найважливіше, — взяти на себе відповідальність.

— Я повністю розчарувалася в російській владі. Я зрозуміла, хто на кого напав, і не хотіла, щоб мій рід, мої діти потім несли відповідальність за весь той жах, що відбувається, — розповіла жінка.

Це було не просто рішення, а категоричний імператив. Усвідомлення того, що її країна — агресор, а її близька людина — частина цієї злочинної машини, породило глибоке почуття провини, яке й досі її не полишає.

Чужа людина у таборі для полонених

Приїхавши до України, Ірина зіткнулася з ще одним болісним відкриттям. Людина, заради якої вона перетнула кордон, виявилася їй чужою. Війна і полон змінили Євгена до невпізнання.

— Взагалі, коли я приїхала до нього на нашу першу зустріч, я зовсім не впізнала Женю. Він дуже змінився, став іншим, якимось холодним, відстороненим, наляканим, — згадує Ірина.

Фото: Скріншот

Спільного майбутнього з ним вона більше не бачить. Їхні розмови — це діалог двох людей з різних всесвітів.

Він, як і раніше, хоче потрапити на обмін і повернутися до Росії, не до кінця розуміючи, що повертатися йому нікуди — у країну, якій байдуже на своїх солдатів.

Читати на тему

”Поїхав на будівництво — потрапив на фронт”: полонені китайці розповіли про пригоди в армії РФ

Двоє китайських найманців, які воювали за Росію, розповіли про свій досвід і реальність війни та полону.

Ірина, намагаючись достукатися до нього, кидає гіркі слова, що ілюструють прірву між ними.

— Ти ж сидиш у полоні й взагалі не знаєш, що у нас в Росії відбувається. Росії все одно, хто там загинув, — говорить Ірина Євгенові.

Контракт на обман: голоси з полону

Приїхавши до України, Ірина занурилася в реальність російських військових не лише як спостерігач, а і як людина, що спілкується з ними напряму. Вона побачила інший, цинічний бік війни — те, як система обманює власних громадян, відправляючи їх на смерть. Особливо це стосується тих, кого вербують із в’язниць.

— Зараз дуже багато полоні чоловіків, які вже відбували своє покарання. Вони хочуть другий шанс, їм обіцяють, що вони можуть сидіти в запасі та ніхто не дасть їм зброю в руки. Вони в це вірять, йдуть на війну і підписують контракт, і шкодують, що підписали,  — каже Ірина.

Вони кажуть, що коли підписували контракт, то не знали, що буде війна.  Ці розмови з полоненими лише зміцнили її переконання у злочинності режиму, що будує свою військову міць на відвертій брехні.

Участь в проекті

Особиста драма переросла в суспільну місію. Ірина стала активною учасницею проекту Наш вихід, який допомагає родичам російських полонених. Їхня робота — це щоденна боротьба з державною машиною забуття. В Росії сім’ї полонених стикаються з бюрократичним пеклом і погрозами.

— В Росії, якщо людина зникає безвісти, вони йдуть до військкоматів, і там відмовляють просять відео підтвердження, — пояснює Ірина.

Ірина розповідає, що діяльність її проекту — це пряма конфронтація з російською державною машиною. Родичі військовополонених у Росії перебувають під постійним тиском: їх залякують співробітники ФСБ та пропагандисти, вимагаючи відмовитися від контактів з українськими організаціями.

Хоча, за спостереженнями Ірини, ці погрози рідко перетворюються на реальні переслідування, вони створюють гнітючу атмосферу страху. В таких умовах проект Наш вихід надає людям не просто факти, а й відчуття підтримки проти байдужості власної держави.

Та для самої Ірини навіть ця важлива робота стала лише черговим етапом її особистої місії.

Ірина намагається донести росіянам правду

І ця робота, за її словами, дає результат. Вона особисто виїжджає на місця російських ударів по цивільних об’єктах, щоб на власні очі бачити руйнування і фіксувати їх на відео, намагаючись донести правду до тих, хто досі живе в інформаційній ізоляції.

— Я бачу результат, особливо це стосується родичів. Я знаю, що 99% хочуть зупинити те, що відбувається, і вони не розуміють, чому війна досі триває, — каже жінка.

Раніше ми розповідали, як росіяни перетворили спортивну сферу на політичну зброю.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!