Сироварня на лінії вогню: як українці виживали на війні та встигали рятувати інших

Бізнес у воєнний час переживає кризові часи. Багато підприємців були змушені зачиняти свою справу або переїздити в більш безпечне місце, чийсь бізнес вже знищили російські ракети, а хтось вдався до програми релокації.

Очевидним лишається те, що бізнес підтримує економіку, якій доводиться особливо складно під час війни. Однак треба час, щоб пристосуватися до нової реальності. 

Хтось обирає відкривати справу наново в безпечнішому регіоні, хтось — припинити діяльність через постійну загрозу і нестабільність, а дехто чекає звільнення рідного міста.

Сьогодні ми розповімо, як пристосувалася до війни сімейна сироварня і яку особисту місію знайшли її власники.

Сироварня: від маленької кухні до ферми

Подружжя Альони та Юрія починали з простих експериментів на своїй кухні в Бердянську. Відтоді хоббі сироваріння їх настільки захопило, що вони вирішили відкрити маленький бізнес й готувати крафтові сири для інших. 

Для цієї справи навіть купили будинок, який перетворили у сироварню. Родзинкою ж став привезений з Італії чан ручної роботи на 150 літрів. За день подружжя могло зварити в ньому 15 кілограмів сиру. 

На момент війни в їхньому асортименті вже назбиралося 15 видів різноманітного крафтового сиру, який успішно продавали місцевим або через соціальні мережі.

Бізнес продовжував би розвиватися та зростати, однак війна внесла корективи як в життя, так і в роботу, тож маленькій сімейній сироварні довелося пристосовуватися. 

Маленька місія сироварні під час війни

Вночі 24 лютого багато людей ніби передчували недобре й не могли заснути. Серед них була й Альона. Тієї ночі вона прокинулася о 4 ранку, а згодом почула вибухи й родина разом з дітьми спустилася в підвал. 

Багато малих підприємців приймали важке рішення: перевезти бізнес чи закритися. Сироварня тримала чітку позицію лишатися до останнього. 

Ми не збиралися нічого вивозити чи кудись тікати.

У підвалі підприємців було 600-700 кілограм сиру, який дозрівав. Йому були потрібні особливі умови, у звичайній вантажівці транспортувати його неможливо. 

За словами Альони, труднощі були б і з перевезенням величезного чана для варіння сиру.

Однак транспортування сиру й чану було другорядною причиною лишатися. Сімейний бізнес знайшов набагато важливіше — власну місію і маленьке місце у великій системі взаємодопомоги.

Ми почувалися такими потрібними: зранку розвозили сир, вдень йшли на проукраїнський мітинг та транслювали його в соцмережах.

Майже одразу Бердянськ опинився під окупацією, також російські війська захопили значну частину Запорізької області, однак це не лякало, навпаки, додавало сил.

Підприємці продовжували займатися буденними справами на фермі та невдовзі їхні продукти почали рятувати інших. Таким чином відбувалася перша адаптація їхнього бізнесу до війни.

Вся робота стала, люди масово почали виїздити, а ті, хто лишався, повинні були виживати. Тому все частіше  подружжя роздавало свій товар, щоб інші не голодували.

На той момент в місті вже не було газу, тому в польових умовах вони пастеризували молоко, через сепаратор переганяли сметану, у печі кип’ятили воду і роздавали сусідам, розвозили продукти по школах для евакуйованих.

Тож цей бізнес, як і багато інших, перетворився на маленьку волонтерську організацію. Окрім цього родина підприємців прихистила у себе на фермі родину з Маріуполя. 

Виїхати родину змусили численні затримання активістів, припинення поставок молока і повідомлення з особистими погрозами до Альони та її доньки.

Було прийняте важке рішення переїхати на Хмельниччину, а ферму лишити на переселенців.

Читати на тему

Кава на херсонських кавунах та йога для заспокоєння — як переселенці відновлюють свій бізнес

Українці, які знайшли прихисток на мирних територіях, відновлюють свій бізнес заради допомоги ЗСУ.

Адаптація бізнесу до війни: за крок до великої мрії

Раніше подружжя часто подорожувало Європою і захоплювалося іноземними сироварнями, мріючи про розвиток власної справи за кордоном. 

Однак після 24 лютого пріоритети значно змінилися. Сімейний бізнес з сироваріння тепер не думає продовжувати справу в Європі, хоча були пропозиції з Німеччини. 

Навіть релокація в іншу область, попри хороші перспективи в Хмельницьку, не розглядається. Позиція підприємців чітка — зустріти перемогу вдома і продовжити варити сир в рідному Бердянську. 

Будемо робити все, щоб повернути життя у Бердянськ. Бо якщо ми всі роз’їдемося зі своїх міст та своєї країни — за що ж тоді зараз гинуть наші хлопці та дівчата?

Та все ж, підприємцям довелося пристосувати свою справу до сучасних умов, щоб продовжувати підтримувати економіку та мати гроші для життя. Вони продають відеорецепти сиру, закваски та ферменти. 

Однак здебільшого діяльність лишилася волонтерською. Зараз вони винаймають квартиру в Києві й постійно їздять в область, щоб роздавати людям допомогу.

Для економіки дуже важливий середній та малий бізнес, тож підприємців, які залишаються працювати на вітчизняному ринку, можна назвати окремим бізнес-фронтом. Який внесок робить бізнес у розвиток економіки, читай у нашому матеріалі.

А щоб не губити нас серед бурхливих хвиль інформаційного простору, підписуйся на Telegram-канал Вікон, там знайдеш багато цікавого і корисного.