Боєць Азову виховує дев’ятьох дітей і мріє про доньку: щемка історія великої родини

У грудні 2022 року в Копищі внаслідок автомобільної аварії вмить осиротіли восьмеро дітей. Машину слизькою дорогою винесло на заміноване узбіччя. Наймолодшій дівчинці, яка втратила батьків, було всього 2 місяці…

У дітей лишилося багато родичів. Та малюки одноголосно заявили, що житимуть з дядьком. Історією бійця Азову, який взяв під опіку вісьмох дітей, поділилося hromadske.

Усиновив вісьмох дітей, бо не зміг відмовити їм

Володимир Дубровець ділиться, що навіть не очікував, що племінники захочуть жити із ним. Але відмовити дітям не зміг. Вони вибрали саме його серед дідусів та бабусь, десятка тіток і дядьків. Володимир був братом їхнього загиблого батька.

На той момент Володимиру тільки виповнилося 24, він не мав родини і воював в Азові. Думав, що поки не збирається заводити родину, а якщо матиме дітей — то максимум трьох. До повномасштабної війни хлопець їздив на роботу за кордон, племінників бачив рідко і не знав, коли в них дні народження.

У грудні 2022 року Володимира відпустили на похорон брата. Більше у військо він не повертався. Оформив опікунство над усіма дітьми і навіть декрет, аби виховувати найменшу Марійку.

Війна підготувала мене до такого навантаження. Якби не війна, може, і не наважився б стати опікуном.

Мама Володимира, пані Наталія, розповідає, що працівниця соцзахисту спершу не хотіла, аби на молодого військового “вішали” дітей, і що, можливо, він і сам потребує допомоги. Однак після спілкування передумала, і заявила, що діти можуть лишитися тільки з ним.

Соцпрацівники влаштовували різноманітні допити і перевірки. Два тижні після похорону брата Володимир не пам’ятає взагалі.

Питали, чи не потрібен мені психолог, бо я щойно з війни. Цікавилися моїми доходами, як я буду налагоджувати побут дітей, їхнє навчання, що я робитиму, коли діти захворіють. Усе переживали за двомісячну Марійку, за Юру — у нього одна нирка, і та чужа.

Володимир тоді й сам не знав, як буде тягнути стількох дітей, і де братиме гроші. За побут переживань не було, адже все можна дізнатися в YouTube. Лякав тільки стан дітей. Вони були пригнічені.

— Старші називають мене дядьком. Нехай називають, як хочуть. Марійка, якій восени три роки, називає татом. Ще трохи часу — і вона дізнається про своїх батьків. Я хочу, щоб діти не забували рідних тата й маму. Навіть був спочатку чіпляв на стіни фото брата й невістки, але потім зняв — побачив, що дітям то важко сприймати. Нехай потім, усьому свій час, — ділиться військовий.

Читати на тему

Він так про це мріяв: як родина загиблого героя створила пасіку і КуМед

Після найважчої втрати вони змогли не лише оговтатися, а й створити бізнес у пам’ять про найріднішого.

Час від часу діти просяться на могилу до батьків. Володя водить, адже не хоче, щоб діти про них забули. Понад 1,5 року родина живе у новому складі. Спершу військовий кілька днів на тиждень намагався заробити на себе, аби не жити на дитячі кошти.

Соцслужби періодично навідуються до військового. І завжди раптово. Тепер трохи більше довіряють Володимиру. Спілкуються і з ним, а не лише з дітьми.

До того, як померли батьки, діти знали, що в їхній родині тато заробляє, а мама хазяйнує вдома. Тож 10-річний Толік вирішив заявити дядькові, що йому час одружуватися, аби не займатися побутом.

Вийшло так, що Володимир познайомився зі своєю обраницею Діаною у Рівненській області, коли привіз дітей гостювати до дідуся й бабусі. Діані Володимир вирішив відразу відкрити всю душу, адже вона йому дуже сподобалася.

Це було взимку 2024 року. У селі люди говорили про Володю, про його брата, але я вчилася в Рівному на перукаря, не мала часу дослухатися до тих чуток. Знала тільки, що він Володимир і що йому 25 років. Ми познайомилися, і в перший же вечір він мені показав відео про своїх племінників.

У 18-річчя дівчини військовий зробив їй пропозицію. Пара одружилася у травні 2024 року. Дівчина каже, що відчула, що хоче мати саме таку родину. Мати дівчини погодилася на таке рішення.

Діана швидко знайшла спільну мову з дітьми, адже спілкується з ними як із друзями чи молодшими братами й сестрами. Спершу діти багато порівнювали її з мамою, що було боляче молодій дівчині, та потім, з часом, вони звикли до неї.

У травні 2025 року в Діани й Володі народився син Кирило. Тож тепер родина виховує дев’ятьох дітей.

У дітей є безліч іграшок, а влітку вони проводять час на вулиці — у пісочниці, на батуті, гамаку. І про роботу не забувають — кожен з дітей має свої обовʼязки. Дівчата допомагають на кухні, а хлопці — дядькові по господарству.

Я отримую 860 грн декретних на Марійку, Діана — стільки ж на Кирила. Діти мають пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Ще держава виплачує різну соціальну допомогу. Виходить на всіх трохи більш як 50 тисяч на місяць.

Родина має землю, тож вирощує картоплю, жито й овес. Благодійники допомагають з іграшками, одягом і продуктами. Володимир працює, тож дітей бачить рідше. Та всі проблеми здаються дрібними, адже найбільше військовий хоче вивести дітей в люди, вивчити, і кожному дати матеріальну подушку.

Пара роздумує про інше житло, адже весь час жити у братовій хаті неправильно. А ще мріють про доньку, і вигадали їй ім’я — Злата. Володимиру нині 26, а Діані — 19. Це тільки початок життя.

Та не всі наші захисники повернулися додому до своїх родин. Уже понад три роки на свого сина чекає Ірина. Хлопець зазнав важких поранень і від нього немає звісток.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!