Вагітною працює під обстрілами. Сильна історія слідчої з Вовчанська, яка вірна своїй присязі

Не зрадила присягу та не пішла на співпрацю з ворогом — на Харківщині в прикордонному місті Вовчанськ працює слідчою Юлія Гончаренко.

Уже в перший день повномасштабного вторгнення російські війська окупували місто, розквартирувалися у поліцейському відділі, а самих правоохоронців один за одним кидали за ґрати — примушували до співпраці.

Читай у нашому матеріалі історію відчайдушної слідчої, яка вагітною працює під обстрілами росіян.

Вагітною працює під обстрілами росіян — історія відчайдушної слідчої

Юлія дивом змогла вибратися з окупації, вдалася до хитрощів, аби ворогу не дісталася зброя, а відразу після звільнення повернулася до Вовчанська, де під обстрілами збирає докази воєнних злочинів Росії.

Травень цього року, за два кілометри російський кордон, тут і Юлія. Ворог дві з половиною години накриває градами й мінометами Старицю — село поблизу Вовчанська.

Юлія Гончаренко — слідча з Вовчанська, весь цей час ховалася під зруйнованим мостом. Їй треба було на інший берег, де від російських обстрілів загинуло подружжя. Жінка мала задокументувати злочин та відправити тіла до моргу. Але тоді — хоч би самій вижити.

Ми не можемо їм сказати “Зачекайте, не стріляйте, там загиблі”. Тому зібралася з думками, щоб нікому не нашкодити, — каже Юлія.

Жінка дочекалася, коли росіяни вгамуються, дісталася на човні іншого берега, провела слідчі дії. Колеги кажуть, героїзм у квадраті, бо Юлія вагітна. Навіть тепер, за кілька днів до декрету, вона продовжує працювати в небезпечному Вовчанську.

— Я пишаюся, що в мене є такі підлеглі, самому хочеться вдосконалюватися, коли дивишся на них, — каже начальник слідчого відділення райуправління Нацполіції Харківської області Владислав Єфаров.

Нині місто з 18 тис. населення — наче привид. На вулиці ні душі, окупанти нищили будинки вже після втечі. Юлія показує, на що росіяни перетворили відділ поліції. Торік, 24 лютого, на світанку поліціянтів підняли по тривозі, роздали зброю, наказали виїхати до Старого Салтова.

Читати на тему

Мого тата більше немає. Історія 16-річної Анастасії, яка попри біль втрати крокує до цілі

Читай у матеріалі історію 16-річної Анастасії, яка попри втрату найріднішого не опускає рук.

Поїхала і Юлія. Її дворічний син лишився у Вовчанську. Вранці туди увійшли російські війська. Жінка зрозуміла, що може більше ніколи не побачити сина.

На той момент дитина вже перебувала під російським прапором, і я вирішила повертатися назад, — пригадує Юлія Гончаренко.

Окупанти облаштували у відділі поліції штаб, поліціянтам, які лишилися в місті, наказали здати зброю. Щоб ворогу нічого не дісталося, Юлія пошкодила свій пістолет.

Виїжджати з міста поліцейським забороняли. Їх один за одним кидали за ґрати та примушували до співпраці. Двоє зі слідчого відділу виявилися зрадниками.

Не було електрики і зв’язку, тікати з окупованого Вовчанська стало питанням виживання, розповідає Юлія. Одного дня разом із двома колегами вирішили тікати, вдаючи цивільних. Пощастило, що окупанти ретельно не дослідили авто — у дитячих підгузках слідча сховала поліцейський жетон.

Для мене було цінним його вивезти, зброю ми не зберегли, то хоча б жетон, — каже слідча.

Під час вересневого контрнаступу Збройних сил України Юлія повернулася додому. Будинок пограбований — окупанти шукали її, розповіли сусіди.

І хоча прикордонне місто постійно обстрілюють, слідча вирішила працювати саме тут. Родина поки живе у Харкові. Однак жінка вірить, що в її рідне місто повернеться життя, і сюди зможуть переїхати відразу після перемоги — разом із донечкою, яка ось-ось має народитися.

Коли як не зараз, життя продовжується, ще почуємо заповітне слово “перемога”.

Раніше ми розповідали історію медсестри 128 бригади та про її роботу на фронті.

Хочеш залишатися у фокусі новин? Підписуйся на Telegram та Instagram Вікон. У нас цікаво!